В Україні народ не здатен зберігати духовного простору. Тут
погано ставляться до інтелектуалів, не люблять своїх духовних вождів, знищують
їх або виганяють з цієї території. Тому Україна й не мала духовних вождів.
Навіть особистості, які найбільше претендували на цю роль – Тарас Шевченко чи
Іван Франко – були людьми, які працювали не з цивілізаційними, а з культурними
засадами. Особистостей рівня Федора Достоєвського чи Льва Толстого, які би
працювали з системою мотивацій, українська духовна культура фактично не має. Ми
віддавали перевагу цивілізаційному паразитуванню, ми завжди запозичували чужі
цивілізаційні засади. Спершу ми запозичили християнство. Вдруге це виявилося у
надлишковій пасіонарності Росії, яка захотіла умотивувати нас через імперський
примус. Потім це вже сталося під впливом російської літератури. Нічого
подібного до російської в українській літературі не було. Наша література –
винятково селянська. Вона не замислювалася над цивілізаційними питаннями.
Наступного разу ми перейняли комуністичну ідеологію: чітко позиціоновану
цивілізаційну ідею.
І, нарешті, вкотре зіткнувшись із цивілізаційною проблемою,
ми знову намагаємося вирішити її культурним чином. Ми думаємо, що щось із
нашими нормами не те: змінімо норми, зробімо їх сучасними, і все у нас
налагодиться. Не виконавши і цього разу цивілізаційної роботи, Україна
перестане існувати як культура. Чому? У нас дві загрози: культурна та
цивілізаційна. Якби існувала лише одна із цих проблем, ми б упоралися. Маючи
одне, ви зачепите інше. Якщо у вас є культурні норми, ви за них зможете
зачепити мотиви, якщо є мотиви – за них зачепляться нові культурні норми. Якщо
немає ні одного, ні іншого, то й немає за що зачепитися.
Інакше кажучи, якби у нас була розроблена сильна система
мотивацій, то нам плювати було б на українську мову, адже в неї немає жодних
шансів на перспективу. Більше того, навіть у російської мови цих шансів немає.
Ми витрачаємо безмір зусиль на опір російській мові тоді, коли найбільшу
загрозу становить англійська. Усі мої намагання переконати фахівців, що з боку
російської мови вже немає загрози, а є загроза з боку англійської і, що молодь
обирає англійську, а не російську, – марні.
Фахівці вважають: оскільки світ повернувся до нас
англійською мовою, то нам краще мати цей світ за друга. Вони не розуміють, що
таким ставленням українська витісняється назавжди. Коли мови не існує в безлічі
змістових просторів – це означає, що майбутнього в цієї мови немає.
Коли мови не існує в науці, мови не існує в філософії, мови
не існує в мистецтві, з безлічі просторів вона випадає, перестає там
використовуватися, ці простори займає інша мова. У своїх розробках я бажав би
орієнтуватися, скажімо, на приклад єврейської цивілізації, яка просто взяла і
принципово змінила мову. Й у цьому сенсі, можливо, ми можемо мати справу з
новими типами мов, так званими, коментологічними, сімеозісними, або металамум
першого рівня. Важливим у цьому є саме поєднання цивілізації та культури і
розуміння того, чим ми будемо займатися.
Сергій Дацюк. З матеріалів семінару ЦРС "Цивілізаційні засади"
Немає коментарів:
Дописати коментар