tag:blogger.com,1999:blog-51696564405876665522023-11-16T13:03:47.717+02:00Volyn TimesЛабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.comBlogger18125tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-38178549995923478772013-10-29T13:46:00.001+02:002013-10-29T13:55:50.343+02:00Анатолій Гайдамака: “Я не хочу жити в цій країні!”<br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
</div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="http://aratta-ukraine.com/textua/08091601.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="150" src="http://aratta-ukraine.com/textua/08091601.jpg" width="200" /></a></div>
<br />
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<b>Я не хочу жити в цій країні! Чесно і відверто вам кажу. Мені осоружно тут жити. Швондери, які дорвалися до влади, нахабно і цинічно знущаються з еліти нації - художників, режисерів, акторів, музикантів. Йде повна наруга над українською культурою, інтелігенцією.</b><br />
<br />
Я - не улюблений художник Віктора Ющенка, як багато хто вважає. Просто ми давно знайомі і часто спілкуємося. Він мене поважає як професіонала-проектувальника. Якби я був його улюбленчиком, багато що було б по-іншому. Вже давно кияни ходили б в Парк світових культур. Він міг з'явитися на місці сміттєвого звалища від мосту Патона до Видубичів. Я пропонував поділити місцевість на три зони, в кожній представити культури цивілізацій, які пройшли через Україну. Але коли ми узялися за це, виявилось, що вся земля під звалищем продана. Уявляєте, навіть звалища поскуповували?!<br />
<a name='more'></a><br />
<br />
Найбільша дурість, здійснена в Києві, - переробка Майдану Незалежності. Це ганьба нації, злочин. Все вирішили гроші. Зараз хочуть здійснити чергову дурість - побудувати Десятинну церкву, яку ніхто в очі не бачив. Та залиште ви її у спокої! Або зробіть оригінально, з кришталю, наприклад. Навіщо закопувати в землю мільйони?<br />
<br />
Дурості у наших чиновників вистачає. Наприклад, реконструкція будинку, де народився Степан Бандера - сіло Угринів Старий. Вирішили зрізати бульдозерами схил біля хатини і залити бетоном. Їм лише б більше грошей «закопати», а біля хатини, тільки не смійтеся, вирішили висадити берези.<br />
<br />
Ми зараз з колегами захищаємо останню дорогу Тараса Шевченка. Вона називається Олександрійською, знаходиться в Канівському районі. У 1859 році Тарас Григорович йшов по ній в гості до Максимовича - його заарештували. Цей шлях зберігся до цих пір, з красивими вербами по обидві сторони. Зараз місцеві чиновники роздали землю, ліс навколо вирубали, дорогу можуть просто загорнути в бетон. Писали, дзвонили. А з райради прислали лист, що на сесії вирішили: Шевченко цією дорогою не ходив. Три роки б'ємося з цими мракобісами, просто біда! Вони думають тільки про себе і особисту наживу.<br />
<br />
Двадцять два роки я орендував майстерню на Андріївському узвозі. Сюди приїжджали Башмет, Гребєнщиков, Макаревич. Тепер мене просто хочуть вигнати на вулицю, щодня приходять листи, мовляв, звільнюйте приміщення, тут все продано. На міських чиновників немає управи, навіть дзвінків Президента не бояться! Якщо так чинять зі мною, народним художником України, що тоді говорити про молодих?<br />
<br />
Я не розумію, чому для того, щоб оформити оренду майстерні на рік, потрібне рішення сесії Київради. А потім обійти сотні клерків від Хрещатику до Володимирської і всім сунути хабарі! Вступити в НАТО простіше, ніж оформити в Києві оренду майстерні. Кілька років тому я був у Франції. Щоб відкрити там українсько-французьку галерею, знадобилося 15 хвилин і 10 франків.<br />
<br />
Таке відношення до творчих людей - повне паскудство. За останні роки нашій культурі нанесли таку утрату, яку не вчинили навіть орди Батия. Краєзнавчі музеї по всій країні розкрадені, і нікому не цікава їх доля. У Львівській області за рік було спалено 69 дерев'яних церков (!). Це роблять спеціально, про це знають всі, але храми продовжують горіти.<br />
<br />
Заповідник в Хортиці в жахливому запустінні. Туристи, які наважуються туди приїхати, потім плюються, дивуючись, як може бути такий бардак в святому для України місці. Все тримається тільки на ентузіастах, патріотах України, які за свої гроші збирають і бережуть реліквії. Адже там можна зробити Меморіал українського флоту. Адже регулярно з дна Дніпра піднімають старовинні козацькі чайки.<br />
<br />
У Україні багато патріотів, але більшість розчаровувалися. У 2004 році я всі дні простояв на Майдані. І не тільки я, десятки художників, режисерів, акторів. Про це нас ніхто не просив і грошей нам не платив. Там була еліта нації! Але, на жаль, ніхто з них до влади не потрапив. Прийшли швондери, ті, хто зараз рвуть країну на шматки.<br />
<br />
<br />
Але я все одно вважаю, що не дарма стояв на Майдані. До цих пір не симпатизую біло-блакитним, хоч і серед них є нормальні люди. Але ще більше тих, які люто ненавидять Україну, але чомусь живуть тут. Події 2004 року безповоротно змінили країну на підсвідомому рівні. Навіть їздити по вулицях стали по-іншому, ввічливо. У тій же Москві, де я часто буваю, тебе ніколи не пропустять на повороті, обов'язково підрізатимуть і облають.<br />
<br />
Я ніколи б не погодився на крісло міністра культури. Чому? Я не люблю займатися паперовою тяганиною, та і міністр, на жаль, нічого не вирішує. Якщо ним, наприклад, стає актор, він приділяє увагу тільки театру, інші сфери культури залишаючи в забутті.<br />
<br />
У мене багато друзів. Я дружу з тими, хто не просочений корозією скнари. Багато друзів за кордоном. Я брав участь у всіх худрадах всесоюзного рівня. Якщо будувалися значні об'єкти по всьому СРСР, я був єдиним представником від України, кого двічі в місяць запрошували на наради до Москви.<br />
<br />
А ось на засідання київської містобудівної ради мене жодного разу не запрошували. Там все вирішується кулуарно - прицінилися, домовилися і проголосували. Я ж така людина, що мовчати не стану. А сперечатися є через що. Подивіться, скільки набудували торгово-розважальних центрів по місту - ні пройти, ні проїхати. Житловими «свічками» забудовують навіть двори. Чи для киян? Не знаю, як ви, а я навіть три квадратні метри в такому будинку не куплю. З-за кордону приїжджають багаті люди, платять хабарі, отримують землю, вирубують сотні дерев, зрізають вікові схили і будують, будують. Потім продають квартири втридорога і виїжджають. А ви, кияни, живіть, дихайте смородом, страждайте в «пробках».<br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
</div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="http://aratta-ukraine.com/textua/08091601_1.jpg" imageanchor="1" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img border="0" height="320" src="http://aratta-ukraine.com/textua/08091601_1.jpg" width="238" /></a></div>
<br />
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
У мене двоє внуків, але навіть не знаю, яка у них перспектива в Києві. Адже організувати свою справу - подвигу подібно!<br />
<br />
Окрім автомобіля, у мене нічого не немає. Ні квартири, ні дачі, ні квадрата землі - нуль. Живу, де доведеться. Раніше - в майстерні на Андріївському... До цього мешкав в майстерні по вулиці Перспективній. Це була кімната в 16 «квадратів» - туалет і умивальник в коридорі. Причому, вже тоді я був заслуженим художником України. Мені вже 69, і це лякає... Адже потрібно хоч би мати дах над головою на схилі років.<br />
<br />
Мене пам'ятають в Росії. Два роки тому попросили зробити виставку «Нафта Росії - традиції сучасності». Зібрав величезну кількість старовинних експонатів - від пальників перших нафтовиків до підвод з бочками. Виставка вдалася, її возили по всіх містах Росії. Правда, росіяни дуже дивувалися, що автор композиції - радник Президента України.<br />
<br />
Я не вважаю ганебним працювати в іншій країні. Що робити, якщо в рідному краю тебе не цінують?<br />
У радянське минуле дивлюся без огиди. Я не був ні піонером, ні комсомольцем, ні комуністом. Мене насильно тягнули в партію, але зумів відмовитися, тому що я не любив комуністів. Було за що. Правда, спостерігаючи, що чворить теперішня влада, розумію, що комуністи - «хлопчаки» порівняно з ними.<br />
<br />
Своїх ворогів потрібно знати, і я їх знаю. Це заздрісники. Ті, у кого в житті нічого не вийшло, залишилася одна злість. Мені ж ніхто ніколи не допомагав ні в навчанні, ні в роботі. Єдину допомогу я отримав від Івана Салія - майстерню в оренду на Андріївському узвозі.<br />
<br />
Не знаю, чи буде користь від виборів мера столиці. Будь моя воля, я заборонив би голосувати людям, яким за 60 років. Не можу зрозуміти, чому бабусі вибирають таке майбутнє для своїх онуків. Прийдуть і обов'язково проголосують за кілограм гречки або безкоштовний обід.<br />
<br />
Іноді мені здається, що наша столиця перетворюється на міжнародного розсадника бомжів. Особливо біля заводу «Вулкан». Поспілкувався одного разу з трьома з них, кажуть: нам в Україні добре, тут годують, тепло, міліція не ганяє. Ви прислухайтеся, якою мовою розмовляють ці люди - практично всі з Росії. Цікава тенденція - українці успішно працюють в цій країні, а до нас біжать їхні нероби.<br />
<br />
Дивлюся російські канали, там професійніше все роблять, правда, багато осоружного говорять про Україну. Українське ТБ не дивлюся. А що дивитися? На УТ-1 показують світські хроніки, від яких нудить. Я уявляю, як «цікаво» це спостерігати селянам, які живуть в убогості, а їм розповідають, що у якоїсь пані з'явилася сумочка за 12 тисяч доларів. Та в моєму рідному селі просто сміються над цим. Я буваю там щороку в поминальні дні. Тут похована вся рідня. Не залишилося нікого. Хатина порожня.<br />
У радянські часи я вважався художником №1. Про мене писали всі провідні журнали Союзу, тільки в Україні - ні рядка. Недавно схаменулися, телефонують, мовляв, напишемо про вас що-небудь, я відповів: давайте не порушуватимемо традиції. Образливо за нашу країну, культуру. У Москві знімають багато фільмів, причому, це роблять наші ж режисери і актори. Чому? Тамтешній кінематограф звільнили від податків. У нас же вони драконівські, а кіно - в забутті.<br />
<br />
Зараз працюю в кінострічці італійського режисера, знімаємо фільм про Олександра Довженко. Якщо все складеться, виїду на якийсь час до Італії, є пропозиція по створенню в Римі музею Андрія Тарковського. Мені хочеться зробити щось корисне для своєї країни. Планів маса, а час йде.<br />
<br />
<i><b>Шлях Гайдамаки</b><br /><br />Анатолій Васильович Гайдамака народився в 1939 році в с. Волоськівці Чернігівської обл. Народний художник України, лауреат Державної премії ім. Шевченка, заслужений діяч мистецтв України. Закінчив Московський художній інститут ім. Строганова. Поступити туди було дуже складно, таких вузів було тільки два в СРСР. Ім'я Анатолія Гайдамаки гриміло на увесь колишній Союз. Йому довіряли найглобальніші об'єкти.<br /><br />У Києві ним створені найзначніші музеї. Зокрема, композиції Національного музею Великої Вітчизняної війни, Музею ім. Тараса Григоровича Шевченка. У Шепетівці Гайдамака зробив Музей ім. Миколи Островського, в процес створення композиції ніхто з партійних босів не втручався, і він вийшов на славу, відкрили в рекордний термін - через п'ять місяців. Захоплюватися було чим! Цей заклад до цих пір відвідують тисячі туристів.<br /><br />Гайдамака - автор ідей десятків музеїв і меморіалів в Україні. Наприклад, Меморіалу пам'яті героїв Крут. Багатьом чиновникам в Україні не хотілося, щоб меморіал взагалі з'явився, але Гайдамака зі своїм колегою зробили все можливе, щоб він був відкритий.<br /><br />Зараз художник працює над Меморіалом пам'яті жертв Голодомору. Правда, сам не знає, коли той буде відкритий на схилах парку Слави в Києві. Каже, що якби не заважали чиновники, вже давно б з'явився.</i><br />
<div style="text-align: right;">
<i><a href="http://aratta-ukraine.com/" target="_blank">Першоджерело</a></i></div>
</div>
</div>
Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-49540698577020887832013-03-09T19:23:00.001+02:002013-03-09T19:23:41.182+02:00Христос, Шевченко і фарисеї<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="http://volyntimes.com.ua/images/news/513b528ad01fc_resize250x160.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="196" src="http://volyntimes.com.ua/images/news/513b528ad01fc_resize250x160.jpg" width="200" /></a></div>
<div style="text-align: justify;">
<strong>Незвідані шляхи Господні, як і непізнана душа людська… Навіть прихід в цей різнобарвний світ великих духовно - революційних пророків - Христа і Шевченка - невдячні потомки зуміли втиснути у вузькі чорно-білі рамки своїх світоглядних обмежень. Ці величні постаті і досі залишаються непізнаними і не почутими. </strong>Зловісна тінь того, проти чого так ревно і щиро виступали ці великі сини націй, впала на їхню пам’ять. Втиснувши в їх уста моралізаторські шаблони і куце світосприйняття, їх зробили ідолами, втоптавши в аморфні книжкові образи. Їх духовний клич, народжений в муках великого усвідомлення, їх пророчі заповіді і нищівні одкровення, втонули в словесному потопі ритуалів та фарисейських поклонів. Культура «геїв» замінила культуру великих геніїв…</div>
<a name='more'></a><span style="text-align: center;"> </span><br />
<div style="text-align: center;">
<img alt="Пам'ятник Т.Г.Шевченку в Луцьку" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg37AHg0SY4MaKdDiSvKel13HV3nsnusUEhAKeE62Lo6S30r4FQYKEZ9D3jXnHQPMuz-qL-kIuZ3tUDq9QsstgM5x1wLS7ywojSl1ezk0AeVdXzsih80oPAv1KaeDpYBlJQFMI6obfZ5wBv/s600/IMG_0562.JPG" style="border: 1px solid black;" title="Пам'ятник Т.Г.Шевченку в Луцьку" width="600" /></div>
<div style="text-align: justify;">
В кожному місті України є національні символи сучасності – церква, базар, пам’ятник Шевченкові і… невтішна реальність… Їх збільшення, проте, не змінює невтішну дійсність, яка вперто констатує прогресуючий духовний і економічний занепад, жебракування національної культури та підступне фальшування всіх національних основ. При галопуючому наступі на мову і людські цінності, при бракові достойного друкованого українського слова та реального прикладу зростає лише загальнонаціональний фарс чергових свят, річниць та акцій, що безслідно розчиняє в собі бюджетні мільйони. На цьому чорному тлі зубожіння мешканців, які так і не доросли до звання «громадянина», та стрімкої девальвації душі й епідемії суспільних хвороб культурного нігілізму церква виглядає аж ніяк не краще за все мирське, вирізняючись лише блиском неприпустимої розкоші. Її величезні видатки тратяться не на створення сиротинців, шпиталів, їдалень, прихистків для знедолених та безплатних студій для дітей з незаможних сімей, не на спасіння життя хворих, криком про допомогу яких сповнений весь простір, а на банальні робочі місця великої обслуговуючої армії культу. Будівництво нових церков, дорогі авто та претензійне забезпечення апетитів багаточисельної церковної обслуги постійно потребує ядовитої крові момони – грошей. Багато грошей... Походження їх нікого не хвилює. Байдуже духовним гендлярам, що зрадницький блиск золота, яким вони «прикрашають» знаряддя вбивства Христа та лики великих посників, схимників і аскетів, безжально сліпить намолені очі ікон, вибиваючи гірку сльозу жалю до нерозумних і голодних дітей в дорогих рясах. </div>
<div style="text-align: justify;">
Зраджене духовними і національними поводирями, втративши ціннісні орієнтири і реальні приклади щирого служіння, суспільство заповнило цей вакуум новими ідолами, зліпивши їх з тих, хто торгує на політичних базарах біля нинішніх храмів... На зміну героям і святим прийшли «зірки», попи і політичні повії. Проте - омана не вічна. Прозріння настане і сором власної сліпоти до сліз роз’їсть очі тим, хто простодушно чекає нових месій та пророків, так і не почувши тих, хто вже приходив і чиї мудрі заповіді та заповіти ми так і не здійснили. </div>
<div style="text-align: justify;">
Розжареним словом презирства спопеляв Кобзар ницість хохляцтва, даруючи крила справжнім Українцям. Та недорозвинені українці – хохли - приземно зігнувшись в поклоні, і досі, обравши долю рабів та наймитів чинуш і скоробагатьків, бездумно бурмочучи під ніс «зазубрені» «Отченаш» та «Заповіт», лукаво плазують русифікованими шляхами власної Вітчизни. Святі ікони та Кобзареві портрети в їхніх простих оселях та високих кабінетах так і не стали панацеєю від бездуховності, зради, гріха та лицемірства. </div>
<div style="text-align: justify;">
Ісус розігнав торговців біля храму, очистивши його від скверни лихварства й наповнивши світлом віри і любові, даруючи самоповагу нужденним. Шевченко, почавши будити своїх сонних земляків-єдиновірців, учив захищати ці вічні цінності власної гідності…. Проте вони обоє стали жертвами фарисейства нащадків. Їх зраджували та розпинали, але незважаючи на це, вони вміли щиро вірити і сумніватися, страждати та любити, бо вони жили і творили у великому праві називатися Людиною й привілеї бути Синами. Любов і дію, живий дух, а не мертву букву, справжнє життя, а не виживання несли вони в заповітах своїм народам… Та їх народ заснув біля воріт храму під лицемірне монотонне скиглення незграбних пастирів сучасності. </div>
<div style="text-align: justify;">
Мойсей розбив скрижалі заповіту, взрівши своє плем’я, на колінах перед золотим тільцем. Духовні заповіти власних пророків розбили ми самі своєю рабською покорою, псевдодуховним, та псевдопатріотичним пустослів’ям, замішаним на показних сльозах та лицемірних стогонах. </div>
<div style="text-align: justify;">
Дві тисячі років звучить духовний набат любові і дії для глухих. Дві сотні років безадресною луною блукає горде волання заповіту… </div>
<div style="text-align: right;">
Джерело <a href="http://volyntimes.com.ua/" target="_blank">Volyn Times</a> </div>
Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-52422813899521470002012-12-29T20:24:00.004+02:002012-12-29T20:30:48.122+02:00Почему в Украине отсутствуют настоящие бандеровцы: ценности и за что стоит бороться<br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="http://hvylya.org/images/52239_2.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="115" src="http://hvylya.org/images/52239_2.jpg" width="200" /></a></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Иногда, чтобы лучше понять
ситуацию, в которой оказался, необходим взгляд со стороны. Иногда, чтобы лучше
понять свою культуру, необходимо глубже познакомиться с другими.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
На последнем заседании
«Украинского Революционного Клуба», кроме всего прочего, была затронута тема
Японии во Второй мировой войне. После того, как США сбросили вторую атомную
бомбу на японский город, уничтожив его гражданское население, император принял
решение капитулировать. Часть армейских офицеров подняла восстание против
этого. Их лозунгом было «Пусть сто миллионов японцев погибнет, но честь наша не
пострадает».<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Докладчик восхищался решимостью
этих офицеров. А я, наоборот, восхищался решением императора. Из глупого
тщеславия обречь свой народ на вымирание – это порыв истеричных великовозрастных
мальчишек, у которых отбирают любимую игрушку. Или «назло кондуктору пойду
пешком». Упрямство ради упрямства, жест ради жеста, позёрство и понты. А вот
принять на себя ответственность, переступить через гордыню, столкнуться с
непониманием и даже презрением, но спасти свой народ – это Поступок.</div>
<a name='more'></a><o:p></o:p><br />
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Но докладчик воспринял это именно
через внешнюю, поверхностную форму, не задумываясь о сути. И не обладая
достаточно глубокими знаниями о японской культуре. Ибо то, что он воспринял за
доблесть, было обыкновенным фатализмом.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Действительно, в средневековой
Японии было несколько случаев, когда во времена междоусобных войн кланы,
считавшие, что у них нет шансов победить, сами уничтожали своих детей, стариков
и женщин, а потом устраивали массовое самоубийство, чтобы лишить противника
радости победы.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Мне всегда был глубоко противен
подобный фатализм. Мои русские и скандинавские корни громко протестуют против
подобного. В культуре скандинавов драться до последнего, и постараться
захватить с собой в Вальхаллу как можно больше врагов. У русских же «врагу не
сдаётся наш гордый «Варяг», не говоря уже про непобедимый русский «авось».<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Я видел кадры, как чеченцы резали
пленных российских солдат. Те, кто смиренно просили о пощаде, гибли. Выжил тот,
который дал в морду палачу и, пользуясь растерянностью окружавших его горцев,
сбежал. В жизни всегда слишком много непредсказуемых мелких событий и
случайностей, которые можно обернуть на свою пользу, чтобы быть фаталистом.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
И это правильно, естественно. В
природе барсук даёт отпор медведю, кролик может ударом задних лап убить лиса
или койота, а зажатая в угол крыса отчаянно бросается на врага (Сеттон-Томпсон
описывает случай, когда одна крыса в террариуме убила четырёх кобр).<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Но и для японцев подобный
фатализм не смертелен. Ибо они раз за разом преодолевают его. Величайший из
героев японского эпоса, Миямото Мусаси, является этому ярким примером. Вся его
жизнь – это сплошное преодоление.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
В молодости он носил другое имя –
Симмэн Такедзо, был тяжело ранен в битве при Сэкигахаре, совершил целый ряд
тяжёлых проступков и, по легенде, был поставлен монахом Такуаном перед выбором
– или совершить харакири, или полностью изменить себя, переродиться. По логике
любителей красивых жестов, он должен был выбрать харакири, но Такедзо выбрал
более сложный вариант, в знак перерождения приняв имя Миямото Мусаси.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
И в дальнейшем повествовании
приводится ряд эпизодов, в каждом из которых Мусаси не сдавался перед
трудностями, и если у него не получалось, пробовал вновь и вновь, отходя от
канонов (например, по канону меч самурая всегда должен быть в правой руке, а
Мусаси дрался и левой, и двумя мечами одновременно), нарушая запреты и
традиции, экспериментируя, пока не добивался положительно результата.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Современный психолог Эрик Берн
так объясняет разницу между «удачником» и неудачником: удачник знает, что будет
делать в случае возможного поражения, хотя может и не говорить об этом, а
неудачник говорит о победе, но не готов к временным неудачам, они ломают его.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Всегда уважал уличных собак за
то, что они после падения встают, отряхиваются и бегут дальше. Всегда стремился
действовать так сам. Мужество не в том, чтобы не падать, а в том, чтобы
вставать после падений. Непобедимых не бывает, бывают непобеждённые.</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<b> Самурай без меча подобен самураю
с мечом, но только без меча<o:p></o:p></b></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Восставшие японские офицеры
думали о личной чести и славе, окружение императора думало о сохранении Японии.
Офицеры хотели выглядеть непобедимыми, император стремился стать непобеждённым.
Они хотели казаться, а не быть, он хотел быть, а не казаться.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Измениться внешне, но сохранить
внутренний дух. В этом Японии, пожалуй, нет равных. Япония пережила длительную
добровольную изоляцию, но затем поняла, что это тупиковый путь. Япония пошла по
пути модернизации, или даже «вестернизации», переняв не только западные
технологии, но и западную одежду, элементы экономики и государственного
управления (но придав этому свой колорит и неповторимость, подстроив под себя).<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Япония заставила самураев
постричься и надеть западные костюмы или мундиры. А затем, когда понадобилось,
избавилась и от сословных привилегий самураев, которые к тому времени давно
стали анахронизмом.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Это только в фильме «Последний
самурай» восстание было из-за традиций и причёсок, на самом деле оно было из-за
привилегий. Как в Европе Великая французская революция лишила выродившееся и
погрязшее в декадансе дворянство незаслуженных привилегий, так и революция
Мэйцзы лишила самураев аналогичных преференций. Вернув, по сути, status quo –
награды и положение не за происхождение, а за способности и службу (что
справедливо).<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Самое смешное, что сами японцы не
испытывают фантомной боли по поводу утратфы самурайского сословия. Последние
десятилетия этой темой больше озабочены сценаристы и режиссёры Голливуда, а не
Японии (даже Куросава пресытился этой темой после 1962 года).<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
После капитуляции 1945 года
Япония не закончилась. Вместо того чтобы посыпать головы пеплом, японцы стали
стремительно развивать науку, промышленность, экономику. В результате они
экономическими и организационными путями добились того, чего никакие самураи не
смогли бы добиться никакими мечами за тысячу лет. Вывели свою страну на
передовые позиции по всем направлениям, в частности добившись почти всеобщего
высшего образования (около ¾ всего населения его имеет, фактически все, кто
хочет и может его получить).<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
При этом мы сегодня в составе
мировой культуры имеем в качестве уникальных явлений японские фильмы (например,
Акиро Куросава и Такеши Китано), японские мультфильмы, японские компьютерные
игры, японскую рок-музыку (пусть она и нравится только самим японцам), японские
боевые искусства и огромную популярность японской истории и традиций во всём
мире.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
И при этом японцы не ходят по
улицам в кимоно и хакама, не носят самурайских причёсок, не потрясают мечами и
так далее. В западных костюмах, с западными причёсками, с западным образованием
и даже без собственной армии – они остались японцами.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Потому, что когда-то император
решил, что японцы могут быть без Японии, а Япония без японцев – нет. Люди могут
выжить без идеи, а идея без носителей умирает. Страна для людей, а не люди для
страны.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
А ещё он прекрасно помнил, что
«самурай без меча подобен самураю с мечом, но только без меча». То есть не
одежда, причёска или другие элементы внешнего вида делают самурая самураем, а
его внутреннее состояние.</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<b> Во имя мёртвых, живых и
нерождённых<o:p></o:p></b></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
У нас же, в Украине, достаточно
много людей продолжает думать, что какие-то внешние моменты определяют
человека. И носятся с мовой, вышиванками, шароварами, оселедцами и прочей
внешней атрибутикой. «Казаться, а не быть», помните? Общество спектакля.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Для меня боевые искусства и
фехтование всегда были дисциплиной духа и формой культуры. Поэтому я
исторической реконструкцией занимался, хоть и с перерывами, с 1998 года. И за
все эти годы я лишь однажды видел козака, который согласился на спарринг по
сабельному бою. Все остальные многочисленные важные хлопцы с чубами и вусами
сабли носили только для понтов.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Можно как угодно относиться к
бойцам УПА, но их можно уважать только за то, что они свои убеждения отстаивали
с оружием в руках. Но на сегодняшний день в Украине по факту ни одного
бандеровца нет. Как говорит один из моих учителей, «если бы в Украине был хоть
один настоящий бандеровец, то Янукович был бы уже мёртв». Бандеровцев нет, есть
только люди, любящие носить камуфляж, фоткаться с МП-40 и маршировать с
марлевыми повязками на лице.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
На этом фоне вдвойне цинично
выглядят заявления Ирины Фарион типа «Мы все должны умереть и стать удобрением
для Украины». Конечно, сама Фарион героически умирать не собирается, она
призывает к этому молодых пацанов. Они должны умереть, чтобы пани Ирина могла
сидеть в депутатском кресле (ведь для Украины никакой пользы в смерти её сынов
нет).<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Важен не внешний вид, важен
результат. Умереть не может, не должно быть целью. Целью должно быть
процветание Украины. Умирать, если и придётся, нужно не за абстракции, а за тех
самых живых и нерождённых.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
В комедии «Крестоносцы космоса»
предводитель рыцарей говорит одному из своих подчинённых «Ты должен умереть за
эту дверь». Тот стоит и думает «А зачем мне умирать за дверь? Это же
бессмыссленно!». Спасти других – имеет смысл, спасать дверь (знамя, идею,
фетиш) – бессмысленно. Людей призывают умирать за абстракции только тогда,
когда истинные цели этого действа назвать своими именами слишком нелицеприятно.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Наши патриоты делятся на
настоящих и показушных. Настоящих беспокоит, что у нас население сокращается и
страна в долги залазит, а показушных – что Азаров на мове плохо разговаривает.
Настоящих воровство и коррупция во власти, а показушных – что фильм «Призрачный
гонщик-2» не перевели на украинский. Ну, вы поняли.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Во имя живых и нерождённых нужно
думать о будущем, развивать науку, образование, медицину, промышленность,
сельское хозяйство, реформировать и модернизировать вооружённые силы и МВД,
фактически заново создавать разведывательные службы и обеспечивать
информационную безопасность. Но для всего этого нужны глубокие и системные
знания, и такая же системная работа. А для ношения вышиванки ничего не нужно –
её может носить даже ребёнок с задержками в развитии.</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<b> Меняться, чтобы остаться самими
собой<o:p></o:p></b></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Причём пытаясь привить неприсущие
украинцам ксенофобию и этнонационализм, данные персонажи выступают против
украинских традиций, истории и духа. Ведь в наших традициях щедрость и
гостеприимность, а не вражда и подозрительность.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Также и Запорожской Сечи были
чужды этнические принципы. Козаком мог стать любой, ими ставали не по крови, не
по происхождению, а по духу. В этом и была одна из причин их силы.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Более того, попытки загнать живую
и изменчивую природу украинцев в некие закостенелые рамки традиционализма также
противоречат самому духу этой земли, этого народа.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Жители Украины-Руси исторически
не хуже японцев (а может и лучше) умели приспосабливаться, подстраиваться под
меняющиеся обстоятельства и идти в ногу со временем.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Навязали силой чуждое
христианство? А мы встроим в него наши языческие масленицу, крашанки и Купалу.
Даже Перуну место нашлось – пророком Илиёй подрабатывать. Мусульмане стали
угонять коров? А мы свиней разводить будем. Регулярная армия не справляется с
набегами кочевников? А мы создадим иррегулярную, и сами из оседлых станем
полукочевыми, как запорожцы. И так далее – примеров не счесть.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Причём части современной Украины
за свою историю были в составе Великого княжества Литовского, Оттоманской
Империи, Российской Империи, Австро-Венгрии, Речи Посполитой, Швеции (не считая
коротких периодов, когда тут были всякие другие немцы). И это никак не смогло
повлиять на идентичность украинцев. Поэтому все истерики по поводу «украинство
скоро задавят» – это просто манипулятивная попытка играть на иррациональных
страхах людских. Опровергаемая многовековой практикой выживания украинской
культуры, языка, литературы, фенотипа и прочих уникальных особенностей. Более
того, можно утверждать, что эта идентичность не связана напрямую с наличием
формального государственного суверенитета.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Если для блага живых и
нерождённых нужно будет отказаться от вышиванок – нужно отказаться. Если для
блага живых и нерождённых нужно ввести в язык двадцать тысяч новых слов, чтобы
обогатить понятийный аппарат – нужно вводить. Если для блага живых и
нерождённых нужно научиться взаимодействовать с Иными (опыта в этом плане у
украинцев очень много, не привыкать) – нужно взаимодействовать.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Постоянные изменения вызваны
самой логикой взаимодействия с меняющимся миром. Формы современной жизни могут
различаться, но их общей чертой является хрупкость, скоротечность, уязвимость и
постоянная изменчивость. Приходится постоянно модернизировать не только бытие,
но и сознание. Остановиться значит умереть, и те, кто призывает к консервации,
зовут в могилу.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Всегда помните, что говорила
белая королева: «Чтобы оставаться на месте, нужно очень быстро бежать, чтобы
двигаться вперёд, нужно бежать ещё в два раза быстрее».</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<b>Немного философии<o:p></o:p></b></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Любая новая структура, которая
приходит на смену устаревшей, является лишь временным решением, пока сама не
устареет. Время идет, и современность меняет свои формы, как мифический Протей.
То, что раньше ошибочно называли «постмодерном» (поскольку это просто
меняющийся модерн), сводится к все более широкому убеждению, что изменение –
единственная неизменность, а неопределенность – единственная определенность.
Сто лет назад «быть современным» означало стремиться к «конечному состоянию
совершенства», сегодня это означает бесконечность улучшений.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Для философа смешно и дико, что
идеология воинствующих мещан (нацизм) взяла себе на знамя сверхчеловека Ницше.
Ведь сам Ницше глубоко презирал самодовольное мещанство буржуа, а его
сверхчеловек в процессе становления избавляется от всех низменных черт и
страстей, сбрасывает их с себя, как луковую шелуху.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Ницшеанский сверхчеловек обретает
власть не над другими людьми, а над собой, обретает самость, осознанность. Над
мещанами и буржуа властвуют вещи, они прикованы к ним и зависят от них, поэтому
сверхчеловеку одинаково противны золотой унитаз Януковича и многочисленные
фетиши «Свободы», загоняющие их в рамки предсказуемого и ограниченного
поведения.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Символом современной Японии
скорее является не самурай, а человекоподобный робот. Любая страна, которая
выставит в качестве национального символа зулуса с копьём или кельта в боевой
раскраске, будет выглядеть на международной арене смешно и нелепо.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Конечно, в Украине ещё находятся
идиоты, которые ежегодно одевают статую писающего мальчика в Брюсселе в
шаровары (местные наверняка думают при этом, что какие-то дикари осуществляют
ритуал Вуду), но не они должны определять лицо страны. Лично меня
провинциальность и местечковость моей страны не устраивает.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Может, пришла пора, отдав должное
козакам, выбрать в качестве символа новой Украины космический корабль?</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: right;">
<b><i>Александр Роджерс,
<a href="http://hvylya.org/" target="_blank">"Хвиля"</a></i></b></div>
<br />
Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-8947460656684282732012-08-28T15:13:00.000+03:002012-08-28T15:14:12.497+03:00В Україні народ не здатен зберігати духовного простору.<br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="http://sd.org.ua/images/11062103.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="160" src="http://sd.org.ua/images/11062103.jpg" width="200" /></a></div>
<div style="background-color: white; color: #666666; font-family: Tahoma, Verdana, Arial, sans-serif; font-size: 11px; line-height: 14.300000190734863px; margin-bottom: 5px; margin-top: 5px; text-align: justify;">
</div>
<div class="MsoNormal">
<div style="text-align: justify;">
<b>В Україні народ не здатен зберігати духовного простору. Тут
погано ставляться до інтелектуалів, не люблять своїх духовних вождів, знищують
їх або виганяють з цієї території. Тому Україна й не мала духовних вождів.</b>
Навіть особистості, які найбільше претендували на цю роль – Тарас Шевченко чи
Іван Франко – були людьми, які працювали не з цивілізаційними, а з культурними
засадами. Особистостей рівня Федора Достоєвського чи Льва Толстого, які би
працювали з системою мотивацій, українська духовна культура фактично не має. Ми
віддавали перевагу цивілізаційному паразитуванню, ми завжди запозичували чужі
цивілізаційні засади. Спершу ми запозичили християнство. Вдруге це виявилося у
надлишковій пасіонарності Росії, яка захотіла умотивувати нас через імперський
примус. Потім це вже сталося під впливом російської літератури. Нічого
подібного до російської в українській літературі не було. Наша література –
винятково селянська. Вона не замислювалася над цивілізаційними питаннями.
Наступного разу ми перейняли комуністичну ідеологію: чітко позиціоновану
цивілізаційну ідею.</div>
<a name='more'></a><o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal">
<div style="text-align: justify;">
І, нарешті, вкотре зіткнувшись із цивілізаційною проблемою,
ми знову намагаємося вирішити її культурним чином. Ми думаємо, що щось із
нашими нормами не те: змінімо норми, зробімо їх сучасними, і все у нас
налагодиться. Не виконавши і цього разу цивілізаційної роботи, Україна
перестане існувати як культура. Чому? У нас дві загрози: культурна та
цивілізаційна. Якби існувала лише одна із цих проблем, ми б упоралися. Маючи
одне, ви зачепите інше. Якщо у вас є культурні норми, ви за них зможете
зачепити мотиви, якщо є мотиви – за них зачепляться нові культурні норми. Якщо
немає ні одного, ні іншого, то й немає за що зачепитися.<o:p></o:p></div>
</div>
<div class="MsoNormal">
<div style="text-align: justify;">
Інакше кажучи, якби у нас була розроблена сильна система
мотивацій, то нам плювати було б на українську мову, адже в неї немає жодних
шансів на перспективу. Більше того, навіть у російської мови цих шансів немає.
Ми витрачаємо безмір зусиль на опір російській мові тоді, коли найбільшу
загрозу становить англійська. Усі мої намагання переконати фахівців, що з боку
російської мови вже немає загрози, а є загроза з боку англійської і, що молодь
обирає англійську, а не російську, – марні.<o:p></o:p></div>
</div>
<div class="MsoNormal">
<div style="text-align: justify;">
Фахівці вважають: оскільки світ повернувся до нас
англійською мовою, то нам краще мати цей світ за друга. Вони не розуміють, що
таким ставленням українська витісняється назавжди. Коли мови не існує в безлічі
змістових просторів – це означає, що майбутнього в цієї мови немає.<o:p></o:p></div>
</div>
<div class="MsoNormal">
<div style="text-align: justify;">
Коли мови не існує в науці, мови не існує в філософії, мови
не існує в мистецтві, з безлічі просторів вона випадає, перестає там
використовуватися, ці простори займає інша мова. У своїх розробках я бажав би
орієнтуватися, скажімо, на приклад єврейської цивілізації, яка просто взяла і
принципово змінила мову. Й у цьому сенсі, можливо, ми можемо мати справу з
новими типами мов, так званими, коментологічними, сімеозісними, або металамум
першого рівня. Важливим у цьому є саме поєднання цивілізації та культури і
розуміння того, чим ми будемо займатися.</div>
</div>
<div style="background-color: white; color: #666666; font-family: Tahoma, Verdana, Arial, sans-serif; font-size: 11px; line-height: 14.300000190734863px; margin-bottom: 5px; margin-top: 5px; text-align: justify;">
</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: right;">
<i><b>Сергій Дацюк. З матеріалів <a href="http://sdc-ua.org/Site/index.php?option=com_content&view=article&id=102:-1-&catid=49:2010-11-11-15-17-37&Itemid=77" target="_blank">семінару ЦРС "Цивілізаційні засади"</a></b></i></div>
<br />Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-47214903947889393952012-08-19T14:22:00.002+03:002012-08-19T14:22:39.337+03:00Сергій Параджанов. Помста любов'ю<br />
<div style="background-color: white; color: #333333; font-family: Garamond, Baskerville, Georgia, 'Times New Roman', Times, serif; font-size: 16px; line-height: 24px; margin-bottom: 24px; text-align: justify;">
</div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhykbQTSLUj2srPWbb6A3_cK2WiAYbtLNPSb8F0_LerZkyf0WoTMeN4eFO5vHxdM3yHzS-XKphjuFlHwVbSXth9vbq08V94e9OVmqd502Y8mcYpTBCLReXhdMIUmgCWgqjTxexYaRd4eB5W/s1600/4e6e03a-65.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em; text-align: justify;"><img border="0" height="200" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhykbQTSLUj2srPWbb6A3_cK2WiAYbtLNPSb8F0_LerZkyf0WoTMeN4eFO5vHxdM3yHzS-XKphjuFlHwVbSXth9vbq08V94e9OVmqd502Y8mcYpTBCLReXhdMIUmgCWgqjTxexYaRd4eB5W/s200/4e6e03a-65.jpg" width="198" /></a></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<i>- Жодних інтерв`ю! Жодних!<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Глибока пауза. Важкий аритмічно-надривний вдих крізь зранені
захриплі груди:</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<i>- Для України? Жодних?<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<i>- Не хочу! Вони знищили моє життя… і все… Замість того, щоб дати мені
змогу зняти «Intermezzo», зняти «Слово…» – кинули мене на п`ять років у тюрму.
Без звинувачення і слідства…<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Глибоко закашлявся. Лівою вхопивсь за груди. Грубий светр
прочавився крізь пальці</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<i>- Кого я не влаштовував? Шелеста? Щербицького? Недаремне мене сьогодні
про щось питати. Все стерто і все забуто.<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal">
</div>
<div style="text-align: justify;">
Змучено відкидає сиву голову назад. За плечима скрипнула
гнута спинка венеціанського стільця. А з-під густих кострубатих брів до високої
стелі – смолянисто-чорні й округлі, як у Святого Георгія з кахетинських фресок
християнської церкви Алаверди, натомлені, в червоній оправі набряклих червоно
повік, очі, що мов зумисне підфарбовані тотальним недосипанням кривавиць.</div>
<a name='more'></a><br />
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<i>- Вай! Вай-вай… Як тяжко… Я
утомився, бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не
тільки, власне, а і чуже… Я не можу розминутися з людиною. Не можу бути
самотнім… Заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній
дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину. Так, ти стаєш мені
на дорозі й вважаєш, що маєш на мене право. Ти скрізь. Се ти одягла землю в
камінь й залізо, се ти через вікна будинків – тисячі чорних ротів – вічно
дихаєш смородом. Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс,
брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. Як звірина.<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Змовкає. Переходить у штиль. Гаряча голова качається на
подушці вліво-вправо, із пересмаглих вуст чувся тільки шепіт.</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<i>- Скрізь я стрічаю твій погляд:
твої очі, цікаві, жадні, влазять у мене, і сама ти, в твоїй розмаїтості
кольорів і форм, застрягаєш в моїх зіницях. Я не можу розминутися з тобою… Ти
не тільки ідеш поруч зо мною, ти залазиш усередину мене… Ти кидаєш у моє серце,
як до власного схову, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свій розпач.
Свої звірині інстинкти. Яке тобі діло, що ти мене мучиш?<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Схопивсь на лікоть. Скуйовджений, захеканий, беззахисний.
Залізне ліжко хилитнулося, мов човен, мов колиска.</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
- <i>Відчинити
вікна! Хто дасть мені втіху бути самотнім? Смерть? Сон? Як я чекав їх часом! А
люди йдуть. За одним другий і третій і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й
сторонні – і всі кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смерті, і всі
лишають на душі моїй сліди підошов. А я все йду, самотній на землі, як сонце на
небі…<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<i>- Вам хочеться сучасності? Ось вона! Ходиш між людьми, як між вовками.
Одне – стережешся. Скрізь нашорошені вуха, скрізь простягнені руки. Людей їдять
пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть одне одного. Як нам ще світить
сонце і не погасне?! Як можемо жити?</i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Переводить подих охриплий і важкий. Відкинувся навзнак. Рука
у лікті зігнута, упала на чоло, з-під рукава палючо-сива борода.</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<i>- У цього диво-чоловіка є все! Михайло Коцюбинський! Яка поезія! Яка
правда! Це ж є сьогоднішній наш день. Я в цьому й зараз весь, і це моє
нездійснене, моє убите intermezzo серед безладдя, тиші і чистоти… І справа не в
мені, бо не лише мене, окрадено нас усіх! Україна, боже, яка країна! Прекрасна
і страшна! «Повія ханів і царів», не знаю, хто сказав, але разючо точно!
Здається, Бажан. Яка земля! І це тавро – Чорнобиль! Цей сатанинський геноцид!
Потрібно відійти хоча би на два роки і ти побачиш все… Цей жах, цю безнадію…
Вай! Вай-вай! Як пече! У мене рана аж звідси і сюди… Україна… Боже мій!
Українське весілля, село, музики, стрічки, коровай, наречена і жених, а
вишиванки! Це щось чаклунське й неосяжне. Це ж «обалдєть». І страшно! Страшно
зняти сьогодні весілля в Києві і на Полтавщині, це просто – страшно!<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Зіщулює очі, витягує
шию, й одвертається обличчя до стіни</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<i>- Драч. Поет. Такий поет! І
мусив стати псом сторожовим. Гавкать мусить, «щоби вона не спала…» Замість
поезій – мусить воювати… І, як прокляття, через віки – одне і теж… Я сорок
років це читав. Який жорстокий братовбивчий час! Вбивають люди одне одного… А
як же страшно – ховати братів! Як страшно боронити рідну мову! Музики – нема!
Живопису</i> <i>– нема! Кіно – нема! Нема
нічого, порожньо на Україні! Дві-три прем`єри в опері і все. Стагнація, кваша,
порожнеча. Порожнеча від усього! І виходу – ніякого! Не допоможе тут ніяка
революція, ні соціальна, ні культурна. Усе це гра шалена, це ігрища епохи зі
зламаним хребтом. Ніхто не розуміє і не знає, що з ними зроблено було… А
студія! Бідашна студія! І хто вже не ламав їй в`язи? Приходить напівграмотна
людина і все одразу до коліна… Тьху! Народ – не чіпати! Місто й так зруйнує
все… І найтрагічніше – коли ти зрозумієш це – тобі вже буде шістдесят!.. Нема
виходу. Убито все! Убито в тридцять третім… тридцять сьомім, пізніш… і потім… а
тепер? Нема у вас Тичини, Бажана. Смута! Один лиш Драч, як божевільний, буде
бігать на пуантах по гілочках убитого мистецтва і все… Ніде нічого, навіть в
спорті – нема нічого! Як мені нагадує усе це ігрища! Віки чинилась гра якась із
Україною – жорстока і страшна! Криваві ігрища! Корида! Народ тепер собою
зайнятий, зневіривсь. Він навіть зараз ще не знає, що учинили з ним…<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Знову змовкає. Прокушує до крові губу</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
- <i>Мій рід
уже вимер весь… А скільки їх, цих мертвих родів зарито в землю України?
Мільйони! Лишились тільки тіні, та й ті зникають.<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<i>- У Москві мене розітнули
частково, у Києві – навпіл. Яка страшна ця Україна! А судді хто? Ну хто вони,
щоб ув`язнити на п`ять років? Де вирок був? Де звинувачення було? І як вони
мене звільнили взагалі? Вони не могли мене вбити! Не могли! Бо є ще європейська
преса… Мене кличе до Києва цей чоловік. Кашпіровський. «Загою рани всі» –
говорить. А як загоїти всі рани України? Смутні часи! А скільки вбивць було? А
суд? Чи буде суд? Чи буде суд над ними? А скільки ж їх лишилося з чинами,
пенсіями, віллами? Невже вони гадають, що все мине? О, ні! Народу пам`ять –
неубиєнна! Про що ж повіда і вона? Про що повіда нам голосом солом`яних
дзвонів, голосом спраглих криниць і голосом тіней? Ні, не забутих предків –
розстріляних, утоплених, убитих? Одна брехня! Всіх обдурили, обікрали, знищили,
девальвували, перетворили всіх у натовп нігілістів, котрі забули все – історію
свою! Які життя обірвано? Які долі знівечено? Все це гидотно… А зі мною що
зробили? Зі мною що зробили? Ну, хто такий Макоша, щоб загнать людину на п`ять
років у тюрму? <b>Яка страшна ця нація!
Нема у вас майбутнього! Все, що є сьогодні, так буде через сотню років. Нічого
відбутися не може. Характер український. Хуторянство й боягузтво! Навчилися лиш
знищувати одне одного і все. А мужніх – одиниці.</b> Про Західну цього вже не
скажу. То зовсім інший континент… Туди з намордниками – зась!<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Параджанов підводиться на ноги. Спазми
здавлюють не лише горло, а й груди. Задихаючись, дістається до комода.
Знесилено-урівноважений пошук ліків наростав як лавина. За мить гнівно
вижбурнув усе з шухляд. Папірці, шкатулочки, мензурки й каламарчики підлітали
аж до стелі, падають на долівку, розкочуючись навсібіч. Пауза. Стоп-кадр. І
вибух.</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
- <i>Покрали!
Покрали ліки всі, – трясе над головою порожньою коробкою, – це вже тут хтось
шукав наркотиків! Яка мерзенність! Замість того, щоб вкрасти цей шедевр – рукою
на розп`яття Ісуса Христа, – забрали ліки! Оце вже все! Кінець! А ви мені там
щось про Україну… коли ось тут ладу нема…<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<i>- Талант формується у
середовищі. Найсильніший засіб середовища — заповзятливість. Ну, прийшли,
скажімо, оцей Петя, Ваня, Коля. Кому й нащо потрібні ці базіки? Немає в них
нічого, тим більше — українського. Назвіть мені хоча б одного талановитого
режисера. Система вбила все. Загинула вся режисура. Маса наша страшна. Наша
маса. У нас немає режисерів. І трапилось це одночасно скрізь, на всіх студіях.
Спочатку хвалять, співають дифірамби, а потім забувають навіть назву фільму.
Вай-вай, ось тут горить усе.<o:p></o:p></i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<b><i>- В країні — смута… Народ сп’янів, дихнувши
киснем… Не вмре ніхто, доки є що ділити і розподіляти… Так було і буде завжди…
Хто у нас працює і мало отримує, всі будуть ситі, всі обдурені і всі виживуть
без ікри і французьких булочок… Найвищий
витвір наш, казав Монтень, жити відповідно до розуму… Але в імперії мертвих
програм і лозунгів — це майже неможливо… А Україна? Я Україні ще помщусь…<o:p></o:p></i></b></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
Помовчав і додав :</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
- <b>…Любов’ю!<o:p></o:p></b></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">
<i>20 липня 1990 року Сергій Параджанов помирає від раку
легень. Поховали режисера в Пантеоні геніїв вірменського духу </i></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: right;">
записав: Григорій БУЛАХ</div>
<br />
Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-51706805089917833162012-08-13T18:51:00.000+03:002012-08-13T18:51:42.942+03:00Статус<br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhPM6vrorR6KVGo6FEFx3sKrNvWwmvGmmowHayqJob6hnx9WrbPPWmllpFeuuT4obco49naRhptzzptL-iHi_haEjlEE51EqBJPwSXwTebF8DOJhUdrzd0_QSEbMNdcjmjWnci8bhtWMaLB/s1600/ryabchuk.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhPM6vrorR6KVGo6FEFx3sKrNvWwmvGmmowHayqJob6hnx9WrbPPWmllpFeuuT4obco49naRhptzzptL-iHi_haEjlEE51EqBJPwSXwTebF8DOJhUdrzd0_QSEbMNdcjmjWnci8bhtWMaLB/s1600/ryabchuk.jpg" /></a></div>
<div style="background-color: white; font-family: arial, sans-serif; font-size: 15px; margin-bottom: 1em; margin-top: 1em; padding: 0px; text-align: justify;">
</div>
<div class="MsoNormal">
<b>Я маю зо два десятки знайомих,
які в різні часи подалися у депутати, чи, як у нас кажуть, “у політику”.
Більшість там і залишилася.</b><o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal">
<br /></div>
<div class="MsoNormal">
<br /></div>
<div class="MsoNormal">
Декотрі з них були непоганими
літераторами, журналістами, науковцями. Декотрі — просто непоганими людьми.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal">
<br /></div>
<div class="MsoNormal">
Нині вони майже всі перетворилися
на зомбі, здатних говорити лише про місця у списках і про те, хто кому що
пообіцяв і хто кого кинув.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal">
<br /></div>
<div class="MsoNormal">
Один із них завітав нещодавно до
міжнародного фонду, де я був якийсь час членом програмної ради, і попрохав сто
тисяч на щиро-українську, глибоко-патріотичну справу. Він говорив про
русифікацію, українофобський уряд і про потребу відродження національної
культури. Проект, який він лобіював, був справді цікавий. Але фонд, за
правилами, видає лише доповнювальні ґранти. Решту потрібних коштів, бодай
половину, подавач повинен роздобути деінде.<br />
<a name='more'></a><o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal">
<br /></div>
<div class="MsoNormal">
— Та де ж я тобі візьму ту
половину? — говорить колеґа. — Ти ж сам бачиш, як янучари всіх поклали. Хто не
з ними, той у тюрмі. Або за кордоном.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal">
<br /></div>
<div class="MsoNormal">
— А ти продай “мерса”, на якому
приїхав, — кажу. — І пересядь на “шкоду”. Якраз звільниться 50 тисяч.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal">
<br /></div>
<div class="MsoNormal">
Він глянув на мене, немовби я
пропонував йому відрізати кілька пальців. Або зробити сепуку.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal">
<br /></div>
<div class="MsoNormal">
— Та ти що! — каже ображено. — Це
ж статус.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal">
<br /></div>
<div class="MsoNormal">
І я зрозумів, що патріотизм наших
професійних опозиціонерів закінчується там само, де й народолюбство
“реґіоналів”, класова принциповість комуністів і відданість московських попів
Христовим заповідям.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal">
<br /></div>
<div class="MsoNormal">
Бог, однак, милосердний. І тому я
вірю, що він не допустить ніколи, аби й мій статус визначався “мерсом”,
“Ролексом” чи “Луї Вітоном”. Ані навіть жовтими чи малиновими штаньми, — як у
геніальному фільмі Данелії “Кін-дза-дза”.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal">
<br /></div>
<div align="right" class="MsoNormal" style="text-align: right;">
<a href="http://www.blogger.com/goog_711530312">Микола Рябчук<o:p></o:p></a></div>
<div class="MsoNormal">
<a href="http://gazeta.ua/articles/ryabchuk/_status/450542" target="_blank">Газета по-українськи</a></div>
<br />Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-11608480623083945692011-09-26T17:49:00.000+03:002011-09-26T17:51:26.301+03:00Селекція загрозою<span class="Apple-style-span" style="background-color: #5bc9ef; font-family: Arial; font-size: 13px;"></span><br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgi0EspbJJ8oAuMXpy0-wSzp7G2nJ233r6viJIwvwcuRQlxpoI6zoO3ACtUzvEM9q9RIh4q4_eE8yZ1i58GLMQet_ukjHMo7RnFUqjZZj5AazOTpvRinnyTVOTlxFtGFi59UlFk0W5IbtOd/s1600/0026_thumb.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;"><img border="0" height="190" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgi0EspbJJ8oAuMXpy0-wSzp7G2nJ233r6viJIwvwcuRQlxpoI6zoO3ACtUzvEM9q9RIh4q4_eE8yZ1i58GLMQet_ukjHMo7RnFUqjZZj5AazOTpvRinnyTVOTlxFtGFi59UlFk0W5IbtOd/s200/0026_thumb.jpg" width="200" /></span></a></div>
<div class="MsoNormal" style="line-height: 17px; margin-bottom: 10pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: justify;">
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;"><b>Чоловіки, котрі не здатні відповісти за свої слова, не мають права зватися баями, беками й ханами — вони просто звичайні дехкани. Проте скромність за умов сучасної демократії вважається недоліком і панський титул приміряє кожен, хто лишається без нагляду. З якогось часу українське суспільство утратило імунітет до лідерів низького штибу. </b> </span></div>
<div class="MsoNormal" style="line-height: 17px; margin-bottom: 10pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: justify;">
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;">Невпинно повторюємо, що ми — діти козацького роду, але нас, чомусь, не бентежить той факт, що члени запорізького лицарства взагалі уникали мати дітей, тим більше таких, як ми. Якби хоч один запорожець з'явився сьогодні де-небудь на вулиці — сучасна публіка наклала б у штани від страху. Який там "Беркут", яка "Альфа"! Навіть сучасники з міцними нервами жахалися б цього легіона екстремістів і висловлювали свої співчуття їх старшинам. Адже мати будь-яку посаду в межах степових вільностей було смертельно небезпечно. </span></div>
<a name='more'></a><span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;"> </span><br />
<div class="MsoNormal" style="line-height: 17px; margin-bottom: 10pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: justify;">
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;"><a href="http://barvinok.ucoz.net/publ/ukrajinski_bojovi_tradiciji/12" style="color: #5c9f00; text-decoration: none;">Козак </a>— це не гопак, а (відповідно наукового визначення) вільний та озброєний чоловік. Служити випадковим людям було не в його правилах. Тому основою школи запорізького лідерства була пряма загроза. Перш ніж випинати груди і роздувати щоки, запорожець задавав собі питання: "А чи не затонка у мене кишка?" Маючи багато прикладів, він знав, що завоювати віру суспільства і не виправдати її — віщує вірну загибель. </span></div>
<div class="MsoNormal" style="line-height: 17px; margin-bottom: 10pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: center;">
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;"> <img alt="" height="300" src="http://barvinok.ucoz.net/statti_vid_10/kozaki1.gif" /> </span></div>
<div class="MsoNormal" style="line-height: 17px; margin-bottom: 10pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: justify;">
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;">Кожен козак, що наважився вирізнитися своїми чеснотами із загальної маси, ризикував бути обраним на посаду. При цьому його згоди ніхто не питав. Відмовитися від запропонованої честі можна було тільки символічно, не більше двох разів. Якщо кандидат упирався по-справжньому, то, у кращому випадку, його могли зробити калікою, щоб більше не видавав себе за крутого. </span></div>
<div class="MsoNormal" style="line-height: 17px; margin-bottom: 10pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: justify;">
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;">Приймаючи посаду на річний термін, запорізький лідер буквально ходив по лезу ножа. Сотні очей уважно стежили за кожним його рухом. Найменше порушення чинних законів або колективних уявлень про справедливість, негайно бралося на замітку. За рідкісним винятком, до закінчення встановленого терміну посадовець вважався недоторканним. Але після чергових перевиборів грішне керівництво вбивали на місці. За тими, хто вцілів, довічно залишалося почесне право носити звання "Колишній кошовий" або "Колишній суддя" і т.і. Це було своєрідною компенсацією за шкідливість і виявлену мужність. </span></div>
<div class="MsoNormal" style="line-height: 17px; margin-bottom: 10pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: justify;">
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;">На той час в Україні навіть найбільш визнаний і сильний авторитет не міг відчувати себе у безпеці. Богдан Хмельницький, наприклад, носив під шапкою броньовану місюрку. Тому що друзі періодично намагалися проломити йому голову у власних апартаментах. </span></div>
<div class="MsoNormal" style="line-height: 17px; margin-bottom: 10pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: justify;">
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;">Україна була суспільством озброєних чоловіків і лідер отримував зворотний зв'язок не газетними публікаціями, а свинцевими кулями. Це зобов'язувало. Продуктивно пряцюючи на благо колективу, козацька старшина не розлучалася з булавами й пірначами, щоб у будь-який момент прийняти критику народу. </span></div>
<div class="MsoNormal" style="line-height: 17px; margin-bottom: 10pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: justify;">
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;">Лідери тієї епохи були гідні своїх виборців. Сьогодні також гідні, але якість виборців інша. Утративши право на володіння зброєю, наші чоловіки змінилися квінституціонально. Якщо раніше, вступаючи у діалог, українець хапався за шаблю, то сьогодні він може хапатися тільки за серце. Швидкість пострілу ми замінили дальністю плювка. Лідери не бояться відплати. Беззахисність чоловічої маси розклала націю. Дріб'язковість загрози визначила нову якість еліти і, відповідно, нашого життя. </span></div>
<div class="MsoNormal" style="line-height: 17px; margin-bottom: 10pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: justify;">
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;">Біда не в тому, що у нас начальство слабке, а в тому, що ми не розбираємося у нарізній зброї. Американській еліті не важко виправдовувати довіру народу. Там, де зберігається двадцять мільйонів снайперських гвинтівок, інакше й бути не може. Адже справа тут не в політичних вбивствах, а у відчутті реального права особистості на захист власного життя, честі й гідності, без жодних посередників. Те, що не можна захистити, люди вважають за краще не мати. Тому щонайменше зазіхання на особисту зброю в США сприймається як замах на все, що є у людини. Готовність індивідуума в будь-який момент перетворитися на озброєну опозицію визначає міру його соціальної повноцінності. Чого можна чекати від нації, коли в чоловіках виховують-ком-плекс провини за природне бажання торкнутися парабелума? Нічого, крім покірливості тупого стада. </span></div>
<div class="MsoNormal" style="line-height: 17px; margin-bottom: 10pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: justify;">
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;">Внаслідок юридичних хитрувань український чоловік став подібним до півня, якому відрубали дзьоба й вирвали шпори. Маючи право на протест (відповідно до Конституції), він не має права на зброю (за винятком мисливської"). Тобто одружуватися можна, але секс — заборонений. Україна — територія старих демокатичних традицій. Тут поняття свободи було невід'ємне від права володіння зброєю. Немає зброї — немає загрози і, відповідно, немає сміливих лідерів та прогресу. Але найголовніше — у нас немає відчуття власної значущості. Ми живемо відповідно до законів, що заперечують нашу генетичну пам'ять. Відсутність селекції загрозою опустила кожного з нас. Чоловіки почали боятися того, чого раніше не боялися жінки й діти. Ми всі забули, що треба відповідати за свої слова і вдаємо, ніби так було споконвіку. Але так не було. І, можливо, не буде, якщо товариш маузер підтримає нашу розмову.</span></div>
<div class="MsoNormal" style="line-height: 17px; margin-bottom: 10pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: justify;">
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;"> <span style="color: mediumblue;">Густав Водічка</span></span></div>
Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-32492226326782317542011-08-19T13:19:00.006+03:002011-08-19T13:25:34.644+03:00Равнєніє на трибуну<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><span class="Apple-style-span" style="background-color: white;"></span></span><br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><a href="http://www.day.kiev.ua/img/214280/147-5-1.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="161" src="http://www.day.kiev.ua/img/214280/147-5-1.jpg" width="200" /></a></span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><b>І все-таки парад потрібен. Державне свято, 20-ліття Незалежності, як же без параду? Це ж фактично перша така урочиста дата — повноліття молодої держави. Люди повинні побачити її честь і славу, її оборонну міць, її провідників і достойників, відчути ритм карбованих кроків у самому серці столиці. Досі ж так і було, а на ювілей не буде?!</b></span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Отже, треба споруджувати трибуну. Там, де й завжди, під величавим монументом Незалежності. На трибуні мають стояти всі чотири президенти нашої держави і приймати парад.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Не хочуть військовий, на військовий немає коштів, — то в нас же є ціла армія державотворців. 20 років працювали, здійснювали реформи, творили демократичну правову державу, яка посіла гідне місце у світі.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Стрункими рядами мають пройти депутати всіх скликань на чолі зі спікерами, помічниками й заступниками, зі всім штатом й апаратом Верховної Ради, фракціями й комітетами, тушками й перебіжчиками. Секретаріати й Адміністрації всіх президентів із відділами й колегіями, нацрадами й консультантами, речниками, радниками й референтами. Міністри всіх урядів на чолі з прем’єр-міністрами, судимими й несудимими, тут сущими й деінде. </span></div><a name='more'></a><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Усі розлогі гілки влади, на яких рясно повсідалися керівники й управлінці всіх рангів і спеціалізацій. Словом, усе те воїнство, завдяки якому Україна тріумфально здобулася на четверте місце серед найгірших економік світу й за різними показниками доганяє як не Гвінею, то Гондурас. Щоб народ міг побачити, кого він годував й утримував 20 років, чиї засідання, пільги й закордонні вояжі, державні дачі й курорти так щедро оплачував. І замислився, урешті, чи варто годувати таку армію ще й наступні 20 років.<br />
</span><br />
<div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Має продемонструвати свої досягнення судова гілка влади, генеральні прокурори й заступники, судді, слідчі, а також міліція, Служба безпеки, усі розділи й підрозділи державної охорони, — теж ціла армія, що стоїть на сторожі законів і покликана вбегти суспільство від внутрішніх і зовнішніх небезпек. Високо над собою вони мають пронести портрети Ґонґадзе й Александрова, Чорновола й Гетьмана, усіх убитих і закатованих у відділах міліції, померлих і зниклих за нез’ясованих обставин. Та й самовбитого двома пострілами в голову Кравченка, і Кирпу, і Кушнарьова, чиї загадкові загибелі багато чого б прояснили в чорних кросвордах нашого правосуддя.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Конституційний Суд у червоних мантіях мав би нести перекинуту догори дриґом Конституцію, інтерпретовану в різний спосіб залежно від поточних потреб влади.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Мають пройти судді-колядники з торбами грошей на плечах, спіймані й не спіймані на гарячому функціонери й корупціонери, кожен із тавром свого злочину, тримаючи рівняння на президентів своєї країни, які теж стоять на трибуні з вивісками на шиях, — хто що здав за ці 20 років. Хто флот і ядерну зброю, хто промисловість і стратегічні об’єкти, хто помаранчеву революцію, хто взагалі Україну.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Так що, мабуть, це було слушне рішення — скасувати військовий парад, бо то ж було хоч приїде президент якої із сусідніх держав, привітає султан Брунею. Все ж таки міжнародний рівень. А тепер навіть президент Росії навряд чи приїхав би. Бо ж як не здавай Україну, все одно братній державі хочеться, щоб її просто не було. І в Європі тепер ми — ізгої, пристойні політики із тутейшими на трибуну не стануть.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Та й народ у нас несвідомий. Ще прихопить із собою помідори чи яйця й закидає трибуну, незважаючи на зростаючу дорожнечу, або змиє кого потужним струменем із бранспойта. А так стоїть мовчки обабіч Хрещатика аж до Майдану, спостерігає цей парад, який давно вже на часі, і робить свої висновки.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Окремою колоною мають пройти заслужені люди України, у всьому блиску орденів і медалей, мабуть, похнюпивши голови, бо дехто ж таки совісно працював, а результату не видно, перемололо в пащі системи. Інкорпоровані в цю колону, мають пройти Герої України, бажано — пронумеровані, бо якщо Україна має стількох Героїв, то ця кількість повинна ж колись перейти в якість і представити переконливі приклади героїзму.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Мають пройти рейдери в чорних масках, озброєні ломами й пістолетами.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Директори шахт із тисячами трун загиблих за ці роки шахтарів.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Банкіри, угинаючись під вагою грошей ошуканих вкладників.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Промчати мажори, давлячи всіх на своєму шляху.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Має пройти маршем п’ята колона з транспарантами «Руки прочь от русского языка!» Слідом — кликуші й попи з кадилами і прокльонами на всіх, хто не вони. Мав би вивести на парад свій «Всеукраинский союз воинских сил» тезко автомата Калашникова, що надало б парадові особливого військового шарму. А також мали б продефілювати всі видимі й невидимі блоки «русского единства», шовіністи і ксенофоби всіх мастей і на повен голос нарешті відверто озвучити своє кредо: «Украина для русских!»</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">У всьому розмаїтті знамен мають пройти повз трибуну всі принаявні в Україні партії, скільки їх є, щось до двохсот, великих і малих, і зовсім мізерних, з авторитетними лідерами на чолі, навіть якщо якийсь лідер очолює сам себе.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Гордо й піднесено повинні пройти «противсіхи» з осатанілою натхненницею «противсіхства» на мітлі.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">І над усім цим у київському небі пролітають яскраві повітряні кулі — оранжеві, біло-сині, біло-червоні, синьо-жовті й зовсім червоні. Із них приязно виглядають олігархи і з батьківською усмішкою махають народові рукою.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Насамкінець із космосу спуститься київський мер, обвішаний амортизуючими пакунками з китайською гречкою, приземлиться на сходах мерії і поспіває улюбленому електорату в мікрофон. Це буде художня частина параду. Дехто з журналістів виконає заячий зиѓзаѓ по пеньочках президентської резиденції. Прес-секретарка Гаранта станцює граціозний пірует із тортом, а Генпрокуратура дасть лиха закаблукам під «Мурку». Підписанти вірнопідданських листів зроблять акробатичний номер — собачу стойку сервілізму. Депутати-кнопкодави програватимуть віртуозні етюди голосування за відсутніх колег. Депутати-костоломи демонструватимуть мистецтво бойових прийомів. Міністр освіти жонглюватиме підручниками з української історії. Каріатида гуманітарної політики підпиратиме плечем падаючу стелю нашої духовності. Зірка української естради, народна артистка України проспіває новий популярний хіт «Я дєвочка твоя в шикарном авто». Парламентський диригент однією рукою здиригує ораторію «Україна для людей», і нинішній наш прем’єр зіграє соло на газовій трубі.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Завершує всю цю святкову феєрію сірий автозак, обклеєний портретами Юлії Тимошенко, який пропихають крізь протестуючий натовп «Беркути» і «Грифони», обліпивши його, як чорною ікрою, своїми касками, кому ламаючи ребра, кого збиваючи з ніг, кого волочачи по асфальту.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">За цим автозаком, як у Росії колись Пугачова, везуть заґратовану клітку із членом попереднього уряду, екс-міністром внутрішніх справ. З інших кліток виглядають ще кілька фігурантів сюрреальних судових процесів.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Молодий перспективний суддя Родіон Кирєєв підморгує народові бровою.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Вєрка Сердючка співає свій інваріант державного гімну: «Ще не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так!»</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Чотири президенти на трибуні прикладають руки до серць.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Країною проходить всеукраїнська акція «Україна — 20». Це, очевидно, якийсь новий тип відзначення державних свят. Судячи з рекомендацій радіо, це виглядає так: люди збираються у містах і селах біля пошт, у святкових національних строях, намалювавши на обличчях, руках чи й просто на папері цифру 20. Співають, танцюють і обмінюються побажаннями.</span></div><div class="text-content-page1" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Неважко здогадатися, якими.</span><br />
<div style="text-align: right;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><b>Ліна Костенко</b></span></div><div style="text-align: right;"><span class="Apple-style-span" style="color: cyan; font-family: inherit;"><b><a href="http://www.day.kiev.ua/214296">День</a></b></span></div></div>Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-36419252160273669252011-07-12T14:28:00.001+03:002011-07-12T14:30:58.960+03:00Мовчазний націоналізм<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEi4LIT9IAn7bM0CG2LSlCjfHqouNwe9J-fK66l8pfySvdn5pKEWy9HIbTs0RlCq5I7Dx8x39mSvVH3a-05x4ffd_w27zbZpAhPsLsjQE6a6XR-2PFvL0-1Jxn3PHvwRnfeQyx2wcvsZic-e/s1600/9d98b15-13e40cb-135.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEi4LIT9IAn7bM0CG2LSlCjfHqouNwe9J-fK66l8pfySvdn5pKEWy9HIbTs0RlCq5I7Dx8x39mSvVH3a-05x4ffd_w27zbZpAhPsLsjQE6a6XR-2PFvL0-1Jxn3PHvwRnfeQyx2wcvsZic-e/s1600/9d98b15-13e40cb-135.jpg" /></a></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><b>Я вважаю себе достатньо запеклим патріотом, але чомусь постійно сперечаюся з іншими патріотами. Особливі проблеми маю з одним знайомим, який вже після першого пива "мочить" усіх без винятку москалів-кацапів, хохлів-кровопивць, сцикунів-запроданців, кагебістів, їхніх коханок, дітей і онуків, жидів, ну, і поляків за компанію.</b><o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">Я не можу більше жодної секунди це слухати, навіть якщо припустити, що мій знайомий має достатньо вагомі причини так вчинити. Або піди і зроби, або замовчи нарешті.<o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">Український націоналізм занадто балакучий і занадто героїчний, а ці речі між собою майже ніколи не поєднуються. Герої - вони мовчазні істоти. І лише після того, як виб'ють голими руками ворожу армію, жуючи хот-дог, круасан або чорний хліб з салом, залишають для майбутніх шанувальників якусь одну нічим непримітну фразу. Наприклад, "А все-таки вишні цього року дуже рано зацвіли".</div><a name='more'></a><o:p></o:p><br />
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">Українські ж герої швидше розкажуть на пам'ять пів "Кобзаря", ніж прочитають підручник з історії України. Натомість вони зовсім не вміють бути хитрими, а хитрість часто куди важливіша для перемоги, аніж сміливість. Ахіллес вбив Гектора, але Одіссей зі своїм дерев'яним конем взяв Трою. Таким хитромудрим чином я намагаюся сказати, що сцикуни теж можуть бути націоналістами. Ба більше - бути сцикуном - це природня людська властивість, тоді як геройство і безстрашшя часто лише прояв соціопатії.<o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">Я розумію, хочеться. Боляче. Мені теж боляче. Я мрію бачити Україну багатою, щасливою, демократичною, вільною. Щоб співалися українські пісні, відроджувалися українські традиції, і всі, навіть злодії і проститутки, говорили українською мовою. Але поки цього всього нема і я не знаю, що робити, аби було - не кричатиму, що я герой. Бо не герой я ніякий. Я багато чого боюсь. Багато чого не знаю. Я не вбиватиму москалів і продажних хохлів, бо, по-перше, не маю зброї, по-друге, не вважаю, що бути москалем - це смертельний гріх. Ідеальних людей не існує, кожен ховає в шафі пару десятків не зовсім порядних вчинків.<o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">Я також не вірю в однозначний розподіл всього, що стається, на добро і зло. Ніколи не знаєш, чим що закінчиться. Щось добре, наприклад, як-от, помаранчева революція, може закінчитися реставрацією "понятій", і тепер, ображені і розчаровані, ми соромимося своєї тодішньої радості. Але розчаровуватися теж рано, бо за неписаними законами буддизму реставрація "понятій" може закінчитися неочікувано добре і всі ми раптом знову возрадуємося.<o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">З бандитами, наприклад, теж все не так однозначно. Відомо, що вони погані. Але я чула багато історій про те, що на початку 90-х деякі бандити були хорошими. Тобто вони били, вбивали і грабували - з цим все нормально. Але, крім своєї професійної діяльності, ті бандити мали неабияк розвинену національну свідомість. Напевне, їм залежало на тому, щоб бути саме українськими бандитами, не знаю, чому. Івано-франківський бандит Бен, приміром, першим вивісив над радянським Івано-Франківськом жовто-блакитний прапор. Пізніше його вбили, підклавши вибухівку в авто, і навряд чи у помсту за націоналістичні переконання. Просто бандитизм перейшов на вищий рівень.<o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">Інша івано-франківська легенда теж про бандитів і теж вкрай націоналістична, навіть якщо спершу здасться, що про лікарів.<o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">В однієї бідної жінки був шестирічний син і якогось вечора його раптово прихопив гострий апендицит. Жінка викликала карету швидкої допомоги (вона жила за межами Івано-Франківська у невеликому селі), але в ті часи цим каретам більше пасувало називатися драндулєтами, і вони ніколи не приїжджали, бо не мали чим заправитися. Жіночка взяла хворого сина на руки і вибігла на трасу. Вона сподівалася, що якийсь добросердечний водій відвезе її в обласну лікарню, але в ті часи, як правило, йшлося про виживання, а не сердечні якості. Жіночка простояла на трасі більше години, почалася злива, і так було навіть ліпше, бо тепер ніхто не міг розгледіти розпачу і сліз на її обличчі. Нарешті зупинилася чорна гігантська іномарка. Жіночка не вагаючись заскочила в салон і звеліла водію, голомозому, в хутрах і золоті, мчати в лікарню. Той помчав.<o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">Дорогою жіночка розказала йому усе своє нещасне життя і не менш нещасне життя свого сина, і що чоловік її - алкоголік - помер кілька років тому, і що грошей у неї немає, і що немає жодної надії їх заробити. Водій іномарки увесь час мовчав, але залишив жіночці на прощання свій номер телефону. Чи то він був вражений силою материнської любові, чи пройнявся глибиною людської безвиході. Але в лікарні на жіночку чекав неприємний сюрприз. Лікар відмовився оперувати сина без попередньої певної суми хабаря. У жінки не було грошей ані з собою, ані вдома. Лікар сказав: як нема, то я пішов спати. А вночі хлопчик помер.<o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;">Далі історія ґрунтується винятково на неперевірених фактах. Жіночка намагалася поскаржитися на лікаря в міліцію, подати на нього в суд, бо тоді, хоча й жилося важко, але від звичайного апендициту все-таки вмирати було не прийнято. Однак ніде ніхто на нещасну не звертав уваги. Лікар продовжував лікарювати і, здається, ще встиг вбити одну вагітну жінку. Мама померлого хлопчика зателефонувала водію іномарки. Бандит її пам'ятав. Уважно вислухав і сказав лишень: "Лягайте спати". І через кілька днів лікаря знайшли у лісі повішеним.<o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Іноді мені шкода, що тих давніх бандитів перестріляли. Теперішні якісь зовсім безсовісні. І що найгірше, вони страшно балакучі. Куди не ткнешся, який канал не увімкнеш, всюди вони щось говорять, всі націоналісти, щось захищають, проти чогось борються. Так перекрутили поняття патріотизму, що аж стидно ним називатися. Помовчіть, ради бога. Згадайте, що вишні цього року рано зацвіли.</div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;"><b>Тетяна Малярчук, письменник, журналіст </b><br />
<a href="http://life.pravda.com.ua/">Українська правда</a></div>Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-30334967866641446912011-05-29T16:36:00.005+03:002011-05-29T16:50:40.564+03:00Люблю Украину. Почти манифест<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEggmk7hT3GzSpJJl2U4SvHixdANvPnj0vdDYdDYW1lmVpfUEpZMOYp_glwyku5BuD9MjT2pE-Tovaecat2aFS8Eew43zihgCU16YBdPRjdEnzOEvddtzAaMGQI-lgj1r36H_YnKYmCOI7A7/s1600/75.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEggmk7hT3GzSpJJl2U4SvHixdANvPnj0vdDYdDYW1lmVpfUEpZMOYp_glwyku5BuD9MjT2pE-Tovaecat2aFS8Eew43zihgCU16YBdPRjdEnzOEvddtzAaMGQI-lgj1r36H_YnKYmCOI7A7/s1600/75.jpg" /></a></div><h1 style="font: normal normal normal 26px/26px 'Times New Roman'; margin-bottom: 5px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; padding-right: 0px; padding-top: 0px; text-align: justify; width: auto;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: small; line-height: 18px;"><b>Я люблю свою страну так, как любит ее человек, однажды уехавший из дому с твердым намерением забыть все, но так и не избавившийся от невыносимости тоскливых снов о маминых глазах... </b></span></h1><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; padding-right: 0px; padding-top: 0px; text-align: justify;"><div style="font-family: 'Times New Roman', Times, serif; font-size: 14px; line-height: 18px; margin-bottom: 16px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; padding-right: 0px; padding-top: 0px;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;">Я люблю свою страну так, как безнадежно любит свою первую любовь 14-летний подросток.</span></div><div style="font-family: 'Times New Roman', Times, serif; font-size: 14px; line-height: 18px; margin-bottom: 16px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; padding-right: 0px; padding-top: 0px;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;">Но я ненавижу свое государство. Я ненавижу сытых, тупых, плохо образованных, неумных руководителей моего государства. Я ненавижу их желание подчинить себе мою хорошую, добрую, свободолюбивую, работящую, нежную страну. Я ненавижу то, что они отбирают у нас веру в свою страну. Они отбирают у нас веру в нас самих. </span></div><div style="font-family: 'Times New Roman', Times, serif; font-size: 14px; line-height: 18px; margin-bottom: 16px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; padding-right: 0px; padding-top: 0px;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;">Я люблю свое несчастное поколение - поколение детей перестройки. В 1985 году мои ровесники закончили школу. Мы еще мечтали о полетах в космос, мы готовы были ехать «за туманами» на край света, мы верили, что именно мы победим смертельные болезни нашего века, мы были убеждены, что мы сможем быть всем, кем захотим!..</span><br />
<a name='more'></a></div><div style="font-family: 'Times New Roman', Times, serif; font-size: 14px; line-height: 18px; margin-bottom: 16px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; padding-right: 0px; padding-top: 0px;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;">Но вместо этого мое поколение подалось в рэкет, погибло в Афганистане, ушло на рынки, взяло полосатые сумки и поехало создавать благополучие Польше, Турции, Румынии... Это мое поколение, родив в конце 80-х - начале 90-х годов по одному ребенку, тем и ограничилось, «наевшись» вдоволь отсутствия детского питания в магазинах, невозможности купить ОБЫЧНЫХ х/б пеленок, порадовать ребенка дешевой куклой Барби... Это мое поколение сейчас, еще успев отучиться в вузах, но так и не успев поверить в себя после всех дефолтов, кризисов, революций, перешагнуло 40-летний рубеж и поняло, что сейчас мы по-прежнему никому не нужны. Мы, кто не успел поставить табачные ларьки или мы, кто их закрыл, смертельно устав от необходимости выживать и платить, платить, платить - милиции, санэпидстанции, пожарным...</span></div><div style="font-family: 'Times New Roman', Times, serif; font-size: 14px; line-height: 18px; margin-bottom: 16px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; padding-right: 0px; padding-top: 0px;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;">Что у нас сейчас есть в сухом остатке? У нас есть мы сами. И мы очень торопимся. Любить, прощать, понимать, действовать - жить. И это нашей национальной идеей становится одна - желание уехать на ПМЖ в иные страны. Это мы, не успев уехать сами, отправляем учиться туда своих детей. В надежде, что они будут просто жить, а не преодолевать препятствия. Что их будут уважать, а не унижать. Что они будут потом рассказывать нашим внукам о том, что есть такая страна - Украина. Прекрасная. Замечательная. Самая лучшая. Где наши песни и наши голоса. Где наши надежды и наши сны. Где есть все - а нас нет. Потому что мы однажды позволили этим тупым, жирным, мерзким ублюдкам подмять под себя нашу страну. И продолжаем смотреть безучастно на то, как она гибнет. </span></div><div style="font-family: 'Times New Roman', Times, serif; font-size: 14px; line-height: 18px; margin-bottom: 16px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; padding-right: 0px; padding-top: 0px; text-align: right;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;">Зоя Казанжи</span></div><div><span class="Apple-style-span" style="font-family: tahoma;"><span class="Apple-style-span" style="border-collapse: collapse; font-size: 11px;"><br />
</span></span></div></div>Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-70184994472414071272011-05-03T01:03:00.003+03:002011-05-03T01:24:03.707+03:00Родина дремлющих ангелов<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjyBxvT81L-YwkmNlrhqYJDZ8ApI6w0IXUGBEFQYeDgWHR6k107aNWyXVjZEKn6e6z2_9oigkBk-pjQ90ZEY_C06HeexfULr3yTzEELDRPYg0g__UQ49Zkmpe6AoOfvdGzSdRpWudaqJLt1/s1600/%25D0%2592%25D0%25BE%25D0%25B4%25D0%25B8%25D1%2587%25D0%25BA%25D0%25B0_.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;"><img border="0" height="131" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjyBxvT81L-YwkmNlrhqYJDZ8ApI6w0IXUGBEFQYeDgWHR6k107aNWyXVjZEKn6e6z2_9oigkBk-pjQ90ZEY_C06HeexfULr3yTzEELDRPYg0g__UQ49Zkmpe6AoOfvdGzSdRpWudaqJLt1/s200/%25D0%2592%25D0%25BE%25D0%25B4%25D0%25B8%25D1%2587%25D0%25BA%25D0%25B0_.jpg" width="200" /></span></a></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;"><b>Украина — это капище невозмутимых мудрецов. Наш главный религиозный ритуал — упорное ожидание бесплатного чуда.</b></span></div><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;"></span><br />
<div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;"><b>Говорят, что под лежачий камень вода не течет. Украинцы с этим не согласны. Мы триста лет сидели сиднем в центре Европы и ждали “самостийности”. Бог не выдержал такой наглости и свершил чудо. </b>Удовлетворенные результативностью своей религии, мы ожидаем других чудес. Например, процветания и благополучия. При этом нас не пугает время и кратковременность жизни. Мы ведем себя, как бессмертные люди, которым не падает на голову кирпич, но зато падают мешки с твердой валютой.</span></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Украинцы — это нация, полностью лишенная комплекса неполноценности. Из всех видов ожидания мы избрали самую зрелую философскую форму. Как индивидуумы с окончательно сложившимся представлением о мире, мы вгоняем окружающую жизнь в понятные нам алгоритмы развития. Все “зная”, мы пребываем в постоянном ожидании, опираясь на заготовленные ярлыки. Очередной парламент для нас — ничто. Очередной премьер для нас — никто. Флот — это то, что делится само по себе. Гривна — это рубль. Свинья — это сосед. А сало — это продукт.</span><br />
<a name='more'></a></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Активные деловые люди в наших глазах выглядят, как озабоченные меркантильные дураки, лишенные традиционной украинской духовности. А с другой стороны, они подтверждают ожидаемые нами чудеса. Не двигаясь с места и не предпринимая каких-либо усилий, мы наблюдаем за переменами вокруг: нашествием иномарок, строительством новых магазинов, появлением диковинных товаров. Мы смотрим на все это, как на закономерное следствие своих ожиданий. Теоретически у нас все есть. Главное — этого дождаться.</span></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Незыблемость тихого украинского рая очевидна. Турки с москалями приходят и уходят, а девочки с веночками и дедушка с бандурой пребывают вечно. Свою главную религиозную песню мы сделали государственным гимном. “Згинуть нашi вороженьки, як роса на сонцi” — то есть сами по себе... “Запануєм i ми, браття, у своїй сторонцi” — то есть когда-нибудь, сейчас нам не до этого. “Ще на нашiй Українi доленька доспiє” — другими словами, сытый украинец незрелыми плодами питаться не привык. </span></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Для нас судьба — это не факт настоящего времени, а нечто до сих пор несуществующее. Все, что с нами происходит, не имеет никакого значения, потому что в каждом украинском доме обитают монахи похлеще буддийских, знакомые с невиданным чувством нирваны.</span></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Нам странно наблюдать за поведением американцев, англичан, французов, русских и так далее. Они постоянно лезут в мировую историю, что-то декларируют, “выпендриваются”, нападают на соседей. То есть ведут себя, как ущербные люди. Сидя на пороге своей хаты, которая с краю, мы медленно жуем галушку и не можем понять, чего это немцы постоянно лезут к нам во двор. Может, они нам завидуют? Этих гансов не разберешь: то они корову забирают, то гуманитарную помощь суют. Складывается впечатление, что весь мир танцует перед нами на задних лапах и пытается привлечь к себе внимание. Наверное, окружающие нас народы не могут догадаться, что нам на них даже плевать скучно.</span></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Украина самодостаточна. Это российскую птицу-тройку постоянно гоняют или на Аляску за снегом, или в Порт-Артур за мордобоем. А нашим задумчивым волам ходить некуда и незачем, ну разве что в Крым за солью.</span></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Украинская философствующая душа не приемлет резвых нордических мыслей или поступков. Ведь ожидание чуда — это сложнейшая внутренняя практика. Она не позволяет нам отвлекаться на суетное. Только хрущи, которые “над вишнями гудуть”, имеют право тревожить нас по вечерам. Нас бессмысленно чем-либо соблазнять. Изначально поместив себя в центр Вселенной, мы существуем в ином измерении. Нам не нужна целеустремленность. Мы сами являемся целью. Мы ни в ком не испытываем нужды, но в нас нуждаются все: варяги любили у нас пожить, татары — поживиться, Петр I не мог без нас построить Петербург, его дочь не могла спать без нашего мужчины. Сталину мы помогали охранять лагеря, а Гитлеру — воевать. У нас так много чудотворного здоровья, что даже Чернобыль мы согласились взять на себя.</span></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Мы запросто помогаем решать проблемы соседям, потому что своих проблем у нас нет. Люди наблюдательные это давно заметили. Русский писатель Иван Бунин был яростным хохломаном. Он неустанно повторял, что украинцы — это абсолютно реализованная, эстетически совершенная и гармонически развитая нация. Что ничего подобного в мире больше нет. Бунин, конечно, не ошибся.</span></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Украинцы превосходны не в своем умении ожидать, а в том, что они сами являются чудом. Как совершенные создания, мы ничего не создаем. Откровенно проявленная гениальность обиженного “кріпака” Шевченко — это неприятное исключение, подтверждающее правило: совершенство в декларации и развитии не нуждается; оно помогает развиваться только тому, что существует за его пределами. Украинские священники, писатели, поэты, художники, политики, полководцы, режиссеры, актеры, певцы, конструкторы, ученые, изобретатели, умельцы вечно разъезжают по миру и объявляют себя русскими, американцами, турками, поляками, французами — кем угодно, чтобы бедные, ущербные народы имели повод гордиться собой.</span></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Украина — родина дремлющих ангелов. Ее безмолвное ожидание наполняет чудесами планету. Ее нельзя завоевать, поработить или уничтожить. Она не чувствительна к событиям. Ее жизнь не протекает и не происходит. Она вне событий и времени. Она не помнит свой день рождения и не знает своего возраста. Она сама себе достойный собеседник. Ей не с кем спорить и нечего доказывать. Для нее уже все произошло.</span><br />
<div style="text-align: right;"><span class="Apple-style-span" style="-webkit-border-horizontal-spacing: 2px; -webkit-border-vertical-spacing: 2px; border-collapse: collapse; color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;"><b><i>Густав Водичка</i></b></span></div></div>Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-13360044911837770902011-04-18T23:41:00.015+03:002011-04-19T00:55:27.144+03:00"Чим менше в країні героїв і фанатиків, тим краще живуть люди"<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjlmizjYQvxRtaF4fF0bUHkAOnMbq5Tqhc3b8wzmCHdCXkE2fnuBSx8j1T7EsUuwDBgJAm56Sqs_RInI-vNro2lma2gqudQUmqJbiL9aQDroKNTmnfp85cDwm6EvI89jMdnPahFzqOOYQ8R/s1600/%25D0%2593%25D0%25BB%25D1%2583%25D0%25B7%25D0%25BC%25D0%25B0%25D0%25BD.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span class="Apple-style-span" style="background-color: #4c1130;"><img border="0" height="160" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjlmizjYQvxRtaF4fF0bUHkAOnMbq5Tqhc3b8wzmCHdCXkE2fnuBSx8j1T7EsUuwDBgJAm56Sqs_RInI-vNro2lma2gqudQUmqJbiL9aQDroKNTmnfp85cDwm6EvI89jMdnPahFzqOOYQ8R/s200/%25D0%2593%25D0%25BB%25D1%2583%25D0%25B7%25D0%25BC%25D0%25B0%25D0%25BD.jpg" width="200" /></span></a></div><div style="text-align: right;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;"></span><br />
<div class="MsoNormal" style="font-weight: bold; text-align: right;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;"><i>Можна ж відмовитися від будь-яких контактів з владою, але заради загальної користі правильніше підходити «розумно, обачно, ефективно», як наставляв головний учитель по життю і по ГУЛАГу Іван Світличний (рос.).</i> </span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Семен Глузман</span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;"><b><br />
</b></span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;"><b>- Семен Фишелевич, у вас на рабочем столе лежит книга Пьера Розанваллона "Демократическая легитимность". Не очень актуально, не правда ли?<o:p></o:p></b></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">- Ни Януковичу, ни Ющенко такая книга, конечно, не нужна. Она понадобится не сейчас, когда-то ведь будет иная жизнь. Это моя сердечная боль. Мы не воспользовались демократией, той возможностью жить свободно, которую мы получили в 1991 году. И все же я оптимист, и мой оптимизм коренится в прошлом народа Украины.<b><o:p></o:p></b></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Когда я попал на зону в 1973 году, среди политических заключенных, сидевших в советских лагерях, до 40 процентов были украинцы, - это приблизительная оценка, на глаз, специальными подсчетами я не занимался. Ни белорусов, ни узбеков, ни представителей прочих народов не было в таком количестве. Хотя КГБ работал во всех республиках. Это говорит о наличии у украинцев особого фермента сопротивления, желания жить иначе. Эта страна имеет европейское будущее, поскольку она имеет прошлое сопротивления.</span><br />
<a name='more'></a><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;"> <b><o:p></o:p></b></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Кстати, есть такой миф, будто устремление к свободе разнится у жителей западной и восточной Украины. Дескать, восточная давала шахтеров и брежневых, а западная - диссидентов. Так вот, большинство диссидентов - это были люди из восточной Украины. Я сейчас не имею в виду УПА, то другая история: они психологически были в зоне оккупации, для них существовала в этом отношении полная ясность. А вот сельские дети из восточной Украины, поступавшие, допустим, на украинскую филологию или историю, - для них наступал некий момент икс, когда нужно было принимать решение: вливаться в общее течение конформизма или идти против течения. Большинство приспосабливалось, делало карьеру, некоторые - отличную карьеру, как Владимир Литвин или Борис Олийнык. Меньшинство либо выгоняли, либо сажали.<b><o:p></o:p></b></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Еще один миф, будто существовали сплоченные группы сопротивления - Хельсинская группа и прочие. Но на самом деле каждый был один, сам по себе, и лишь невыносимое внешнее давление заставляло людей искать подобных себе, формировать чисто психологические группы подобных себе. Иначе тяжело: все кругом говорят, что ты дурак, неправильно живешь, нужно делать карьеру... <b><o:p></o:p></b></span></div><div class="MsoNormal" style="font-weight: bold; text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">- Но ведь, если быть честными, литвины и олийныки оказались сильнее, их не подвел инстинкт выживания. Где они, а где бывшие диссиденты, отсидевшие многолетние срока...<o:p></o:p></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">- Они оказались сильнее, потому что они тренированнее, приспособленнее выживать в тяжелых моральных условиях. С нами сидел такой Васыль Захарченко, украинский писатель - кстати, друг юности Бориса Олийныка, который нам на зоне очень много рассказывал о цинизме Олийныка. Ну, таких олийныков, я думаю, хватало в каждой соседней комнате студенческого общежития. Это были ребята, которые понимали, что им как-то нужно получить образование и жить в этой страшной стране - страшной и для них, потому что они - украинские филологи.<b><o:p></o:p></b></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Потом этот Вася Захарченко вышел на свободу и написал жуткую статью в «Літературну Україну» - видимо, таково было условие освобождения - с гадостями про Ивана Свитлычного, Игоря Калинца, меня, Валерия Марченко. Человек просто не соразмерил свои силы в борьбе с внешними обстоятельствами. Давит безысходность - ты молод, а впереди нет будущего. Никто же не знал, что Советский Союз себя так быстро съест. <b><o:p></o:p></b></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Жизнь вообще устроена сложно, а герои... Это символ фанатизма - чем меньше в стране героев и фанатиков, тем лучше живут люди. В зоне среди тех людей я не видел никакого фанатизма. Если ты ведешь себя порядочно в какой-то непорядочной ситуации, а за этим шагом делаешь второй шаг, третий, и потом ты уже просто не можешь вернуться - это не фанатизм<b>. <o:p></o:p></b></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Когда я вернулся, меня встречали после 10 лет отсутствия - семи лет лагерей строгого режима и трех лет ссылки - мне говорили: «Ты - герой». Я отвечал: «Я - не герой». Меня ни разу не ударили. Меня не мучили, не подвешивали. Я не знаю, на каком этапе я бы сломался. Да, у меня были карцеры, две 120-дневные голодовки. Я вышел в ссылку с весом 42 килограмма. Но это был мой выбор - я протестовал таким образом. Именно потому что я был слабым человеком, мне нужно было выстроить такую систему защиты. <b><o:p></o:p></b></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">Понимаете, мы не были идеальными людьми. А сколько среди политических было дерьма! Ведь если кого-то посадило КГБ, это не значит автоматически, что это были хорошие люди.<b><o:p></o:p></b></span></div><div class="MsoNormal" style="font-weight: bold; text-align: justify;"><table cellpadding="0" cellspacing="0" class="tr-caption-container" style="float: left; margin-right: 1em; text-align: left;"><tbody>
<tr><td style="text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhyoSD6GxVmHU3SLY-M45gSvH8FiNE9byYN_6wohk1LXxyuWX9pLmo_9rxIgVQe1wU70-t7dc71oh-J-oO_TkYojvX2YTwg-pfTks-u3SMM5bNC6U3p_g6gKxgRXoQ9WN5pGPKPJVvsbe0K/s1600/pidgorodetskyj.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; margin-bottom: 1em; margin-left: auto; margin-right: auto;"><img border="0" height="200" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhyoSD6GxVmHU3SLY-M45gSvH8FiNE9byYN_6wohk1LXxyuWX9pLmo_9rxIgVQe1wU70-t7dc71oh-J-oO_TkYojvX2YTwg-pfTks-u3SMM5bNC6U3p_g6gKxgRXoQ9WN5pGPKPJVvsbe0K/s200/pidgorodetskyj.jpg" width="149" /></a></td></tr>
<tr><td class="tr-caption" style="text-align: center;"><div class="MsoNormal" style="font-size: 13px; text-align: center;"><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px;"><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><span lang="RU"><span class="Apple-style-span" style="font-size: xx-small;">Вояк УПА </span></span></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif; font-size: xx-small;">Василь Підгородецький.</span></div></div></div><div class="MsoNormal" style="font-size: 13px; text-align: center;"><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px;"><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif; font-size: xx-small;"> Відсидів 25 років</span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif; font-size: xx-small;">. </span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif; font-size: xx-small;">Фото з архіву </span></div><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif; font-size: xx-small;">Харківської </span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif; font-size: xx-small;">правозахисної групи</span></div></div></div></td></tr>
</tbody></table><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif;">- В своей книге вы называете своими учителями в борьбе лагерных стариков-ветеранов УПА. Что двигало ими?<o:p></o:p></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">- Я не большой специалист по истории УПА, но из разговоров со стариками - 25-летниками я понял, насколько просто было оказаться среди повстанцев. Есть кусочек своей земли, на эту землю приходят чужие и ведут себя очень плохо - и ситуация простая для мужчины: ты уходишь защищать свою землю. <b><o:p></o:p></b></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">Был у нас в зоне такой дядя Вася Маложенский. Я был уверен, что он сидел свои 15 лет за УПА. Он прикидывался склеротичным человеком, ходил на политзанятия. Но в ситуации, когда половина зоны стучала, был человеком верным, хранителем нашего архива самиздата. И вдруг как-то случайно в разговоре он мне говорит: "Нє, я не бандеровець, я "СС-Галичина"... Для меня, еврейского парня, это было разрушением какой-то установки. "Та ну, Славко (так меня называли в семье и близкие друзья), розуміеш, я хлопець був молоденький... Червоні прийшли, стільки крові... Якось бачу, йдуть хлопці і українських писень співають - ну я до них і пристав..."<b><o:p></o:p></b></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">Если на твою землю приходят чужие - то ты прав. Методы - это другой вопрос, и их сложно обсуждать из другой эпохи. Я родился в 1946 году, а Василь Пидгородецький в 1946 уже сидел.</span><br />
<div style="text-align: left;"></div><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span></div><div class="MsoNormal" style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span></div></div><span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;">Я считаю, что обсуждать тему УПА, кто прав, кто виноват, сегодня бессмысленно. Когда двое слепых спорят, какого цвета солнце - они не знают, что такое цвет.</span></span><br />
<span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;"></span></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><b>- Вы говорите, что среди заключенных был большой удельный вес украинцев. Но ведь не все украинцы попадали туда за националистическую деятельность, были же и те, кто стоял на общедемократических позициях.</b></span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><b></b></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">- Нужно учитывать, что КГБ гораздо более серьезно относился к национальному сопротивлению. Тут большую роль играли отголоски УПА. Но этническая составляющая сопротивления заглушает демократическую еще и потому, что историю нынче пишут люди, сконцентрированные на этнических вопросах. О многих бывших диссидентах сейчас просто не вспоминают. Я пишу о некоторых из них в своей книге - например, о Саше Чекалине, простом рабочем из Лисичанска, который усилиями доблестного КГБ превратился в опасного государственного преступника... Нужно было быть "гениальной" советской властью, чтобы из простых граждан создавать себе врагов. Никто же не требовал независимости - ну, может, на западной Украине... Но никто серьезного, глубинного анализа антисоветского сопротивления не делал. </span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">Многие из тех, кто занимался общедемократическим самиздатом, уехали за рубеж или переехали в другие страны бывшего Союза и просто потерялись. Кто-то проходил по другим статьям - религиозным, например. В биографических словарях я не вижу очень многих фамилий.</span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><b>- Бывшие узники сейчас уже сильно не молодые и не здоровые люди. Как-то налажена взаимопомощь, ощущается поддержка со стороны "благодарных потомков"?</b></span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><b></b></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">- Расскажу о двух эпизодах. Лет шесть-семь назад остался без финансирования открытый мною в Киеве медицинский центр для старых лагерников эпохи Сталина и болеющих диссидентов брежневской поры. Я обратился за помощью в фонд Солженицына, написал в Москву Наталье Дмитриевне Солженицыной, с которой у нас много общих знакомых. И не получил никакого ответа. Там не пожелали помогать украинским патриотам. Но, объективности ради, не помогла тогда и украинская диаспора США и Канады.</span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">Другой эпизод. Я делал с Олей Герасимьюк передачу на телевидении с Пидгородецьким. Васыль был уже после инсульта и где-то через полгода умер. Этот человек отсидел за неньку Украину 37 лет! Мы думали, после передачи обязательно найдется кто-то, кто ему поможет. Не было ни одного звонка. Мне, русскоязычному еврею, выходит, это было больше надо, чем записным украинским патриотам...</span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><b>- А почему, кстати, вы не говорите по-украински, ведь среди ваших друзей и учителей много прекрасных украинских культурных деятелей, поэтов?</b></span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><b></b></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">- Я начинал говорить по-украински. Но случилось у меня одно столкновение... Был такой <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87"><b>Кононенко</b></a>, он, кажется, уже умер. Он был деканом украинистики в университете имени Шевченко. Мне о нем рассказывал Иван Свитлычный как о главном палаче: он вылавливал неправильно дышащих студентов и студенток, на его совести и самоубийства были - исключали же. <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87"><b>Кононенко</b></a> возглавил государственный институт украиноведения. И кому-то в моем присутствии он сделал замечание в Фонде Сороса: «Як ви можете тут розмовляти російською мовою!». И меня заклинило. Ты кто такой?! Ты - палач. Чекисты - ладно, но ты же не чекист, ты - преподаватель!</span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">И сейчас, слава богу, нет того, что было в годы моей юности, когда на говорящего по-украински оборачивались. Процессы идут нормальные, спокойные. Если бы только политиков переселить куда-нибудь на необитаемый остров, - понятно, что языком заниматься легче перед выборами, если людей накормить нечем.</span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><b>- Семен Фишелевич, будучи врачом-психиатром и имея опыт лагерей, как вы оцениваете бескомпромиссность позиции, которую занимал Василь Стус? Приходится слышать, что она граничила с сознательным суицидом.</b></span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><b></b></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">- Стус не был самоубийцей. Самоубийство - это когда человек идет на стенку, зная, что он умрет. Со Стусом все совсем не так. Это был нормальный человек, тем более христианин, который понимает, что самоубийство грех. Он был человеком без кожи, у него все время выпирало сердце. Он реагировал на те раздражители, на которые человек с толстой кожей не реагирует.</span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">Стус не мог быть фальшивым. Не умел приспосабливаться и говорил на зло - зло, добро - добро. Я с ним сидел только тут, в Киеве, в следственной тюрьме КГБ, - мы вдвоем делили одну камеру 20 дней. Остальное о нем мне много рассказывали, в частности, Леля - Леонида Павловна Свитличная.</span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">Стус не мог играть со злом - мы все играли, зажимали эмоции, чтобы сдержаться в ситуациях, когда нас сознательно провоцировали. Но Василь не имел такой физиологической возможности. Это не нервный человек, это не психически больной человек, это человек особой натуры. Когда он вернулся в Киев после первого срока заключения и ссылки, он зашел как-то к Свитличным и рассказал, что вступил в Хельсинскую группу. Леля, когда услышала, всплеснула руками: "Василь, зачем ты это сделал, тебя же арестуют! Ты даже ничего не будешь делать и тебя арестуют. Ты же больной человек, зачем?" Он ответил, как мог ответить только такой аристократ, как Стус: "Мене просила стара пані". Его Оксана Мешко попросила, ей нужно было усиливать группу... Леля не смогла ей это простить.</span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">Каждый из нас должен думать, когда он принимает решение за себя, и тем более - когда он принимает решение за других. Стус к тому времени перенес операцию - у него две трети желудка были удалены. Учитывая особенности личности и ситуации нужно было требовать его эмиграции, а не обрекать на арест. Это гениальный европейский поэт, и его надо было всеми силами спасать. Это сложно, тут нет однозначных ответов на эти моральные вопросы. Но их надо задавать. Иначе выходит выхолощенная история - строем идут герои...</span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">Василь написал мне в ссылку письмо. Там была такая фраза: "Мы столько не виделись, я надеюсь, что ты не стал гнилым". На лагерном языке «гнилой» означает человека, который может в чем-то идти на определенный компромисс. Да, я стал "гнилым", но поэтому я стал эффективным. Поэтому КГБ не знал, что со мной делать. Такую установку я взял у моего учителя Ивана Свитлычного: он делал все, чтобы победить. А для Стуса не важно было победить. Добро и зло - вот и все. Добро должно быть названо, а зло - наказуемо. Я думаю, что Стус не мог выжить. Это не так принципиально, как он умер, в какой камере, от какой болезни. Он просто дошел - он не мог жить в такой стране, и не только в условиях лагеря.</span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><b>- Его сын, Дмитрий, как вы, вошел в Общественный гуманитарный совет при президенте. Это было довольно болезненно воспринято национал-демократами.</b></span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><b></b></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">- Дмитрий Стус стал членом этого совета не потому, что он большой поклонник Партии регионов. У него свои идеи по лоббированию каких-то литературных процессов, помощи сельским библиотекам... В конце концов, он имеет право на какую-то иллюзию, как и я. Проще всего ничего не делать, говорить: "Я их ненавижу". Да, может не получиться, но тот же Стус Господу Богу скажет: "Но я же пытался..."</span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><b>- Вы тоже пытаетесь?</b></span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"><b></b></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">Когда меня пригласили в совет, я посоветовался со своими коллегами-врачами. С теми, чьё мнение меня действительно интересует. Все они сказали одно: «Если мы хотим что-то изменить, вы должны согласиться. Вы должны попытаться достучаться до властей». И я согласился, при одном условии: никакого участия в большой политике. Я буду экспертом только в одной теме - реформе здравоохранения в стране. Я не дорожу этим местом. На первом же заседании я сказал президенту: «Я - не ваш избиратель».</span><br />
<span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;"></span><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: Verdana, sans-serif;">Реформы в стране нужны. Но они пройдут только в одном случае: если власть научится разговаривать с народом, объяснить ему необходимость и неотвратимость тех или иных решительных шагов. Пока такие инициативы власти отсутствуют. А без поддержки народа политическая могила, выкопанная нынешними властями самими себе, будет глубже, чем у Ющенко.</span></div></div><div class="text"><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; padding-right: 0px; padding-top: 11px; text-align: justify;"><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="font-family: Verdana, sans-serif;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;">За матеріалами <a href="http://www.pravda.com.ua/">Української правди</a> </span><span class="Apple-style-span" style="color: #666666; font-size: 12px;">Леонід Швець</span></span></div></div></div>Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-26830826281050240422011-04-15T11:26:00.013+03:002011-04-16T12:38:11.465+03:00Про Ватикан, унію та католицизм<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #555555; font-family: inherit; line-height: 15px;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: black; font-weight: normal; line-height: normal;"></span></b></span><br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"></div><h1 style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="font-size: small;"><span class="Apple-style-span" style="line-height: 15px;"><div class="MsoNormal"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgA1gRXM39Ua6GwJPR0pBtH7fzvNXxqA5hyphenhypheno7h0Uxvk5X_ukXiT_HTXXACT2w8X0kueaDiTtCjlsv_DmKERP5G8JyNs96LDaXGrxBRiyIMRR_kZ0Oc8_5dOcIMoKlWpyb_0Fzp3_V0Cb_GH/s1600/%25D0%259A%25D1%2580%25D0%25B5%25D1%2581%25D0%25BD%25D0%25B8%25D0%25B9+%25D1%2585%25D0%25BE%25D0%25B41+.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="137" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgA1gRXM39Ua6GwJPR0pBtH7fzvNXxqA5hyphenhypheno7h0Uxvk5X_ukXiT_HTXXACT2w8X0kueaDiTtCjlsv_DmKERP5G8JyNs96LDaXGrxBRiyIMRR_kZ0Oc8_5dOcIMoKlWpyb_0Fzp3_V0Cb_GH/s200/%25D0%259A%25D1%2580%25D0%25B5%25D1%2581%25D0%25BD%25D0%25B8%25D0%25B9+%25D1%2585%25D0%25BE%25D0%25B41+.jpg" width="200" /></a></div><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;">Ще одне питання. Чи справді на <a href="http://volyntimes.com.ua/index.php?r=front/news/view&id=90">попах</a> стоїть наша народна справа?Чи попи врятували нашу народність від загибелі? Чи вони тепер хочуть і можуть двигати її наперед? Ми далекі від того, щоби відмовляти попам усякої заслуги в розвою нашого народу, але в усякім разі мусимо сказати, що ті заслуги були зовсім не такі великі. <span class="Apple-style-span" style="font-weight: normal;">Вже само заведення християнства на Русі не було ділом попів, а князів. Христову віру заведено у нас не через попівську проповідь, вона прийнялася не з переконання, а так сказати, «по указу», з наказу власті, а князі прийняли її з політичних причин. В часах перед татарами духовенство було залежне від князів; хіба монахи відважувалися часом піднімати голос проти князів, та й то не в обороні простого народу, а в обороні своїх монастирських дібр і прав. А пізніше, під польським пануванням, хто ж то, як не спольщені руські біскупи заводили унію, замикали православні церкви? Духовенство бачило упадок руського народу через брак шкіл, але хоч само їздило в каретах і справляло золоті та срібні забавки, ніколи не сягнуло до кишені, щоби де заложити руську школу. Противно, коли львівські міщани за жебрані гроші заложили у Львові школу і шпиталь, то православний єпископ Балабан виступив як найзавзятіший ворог тої справи національної праці, перехоплював і бив студентів і вчителів, викляв попа, що відправляв в Успенській церкві і т. д. Те саме було у Вільні і по інших містах, де міщанські братства рвалися до просвіти, закладали школи, друкарні, шпиталі, і знаходили перешкоди власне з боку руських духовних. Трохи інакше було в Києві, де попи, за почином Петра Могили, справді піддержали первісну братську школу і зробили з неї «академію». Та попи ж і тут перші повернули оглоблі в інший бік, до Московщини.</span></span></div><div class="MsoNormal"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-weight: normal;"></span><br />
<div class="MsoNormal"></div><div class="MsoNormal"><a name='more'></a></div><div class="MsoNormal"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-weight: normal;">В часі розбору Польщі руська народність у Галичині, на Поділлю, Волині і Україні знаходилася в найбільшім упадку. А через що? Чи не було руських біскупів, руських попів, руських монастирів. Де там! Були, тільки всі були спольщені. Біскупи були шляхтичі і здавен давна привикли вважати хлопа за бидло. Вони були наскрізь поляками, говорили і думали по-польськи, а тільки до якогось часу держалися руського обряду. Монастирі були богаті, але се були так само гнізда польщини. Василіянські школи виховували тільки шляхтичів, виховували в тім самім польськім дусі, що й єзуїтські та піярські. Ані простий руський народ, ані руська народність не мали з тих шкіл ніякої користі. Не даром гайдамаки, руйнуючи Умань 1768 р., люто накинулися на василіянську школу і повкидали всіх школярів разом з учителями до глибокої криниці. Не даром ще геть пізніше сини руських попів у львівській семінарії кинулися були з полінами на одного професора, що зачав викладати їм по-руськи. «Ргесz z nim!» – кричали йому ті будущі батьки Русі. “Co to, chce nas porobie Azyatami”* Руська мова була для них дич, азіатщина; тільки польська мова видавалася їм гідною уст цивілізованого чоловіка.</span></div><div class="MsoNormal"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-weight: normal;">Правда, нижче сільське духовенство держалося руської народності. Але чому? Бо за польських часів було темне, станом освіти майже не різнилося від простого люду, – значить, і не могло відскочити від нього. Але коли в австрійських школах воно просвітилося трохи, то зараз покинуло мову свойого народу, заговорило по-польськи, хоча в школах учили по-німецьки, – писали по-польськи, по-латині, аби тільки не по-руськи.</span></div><div class="MsoNormal"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-weight: normal;">Шашкевич і його товариші зробили тут перелом, зачали писати руською народною мовою. Загал попівства обрушився на них за те; духовні власті здушили їх почини. Із самих Шашкевичевих товаришів деякі замовкли, інші почали глаголати іностранними язиками. І коли по 1848 році годі вже було обійтися без народної мови, бодай у популярних книжечках, то яку ж то науку подавав народові Наумович? Ту саму темну «хло-пістику», якою дихало і дихає досі наше попівство, ту саму погорду для хлопської простоти, ту саму віру в чортів і духів, у силу прокляття і гомеопатії.</span></div><div class="MsoNormal"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;"><span class="Apple-style-span" style="font-weight: normal;">Се були би заслуги нашого попівства на полі освіти. А на полі політики? Чи не попи і біскупи навчили наш нарід бити поклони перед кожним урядом, здаватися на ласку згори, ждати помилування там, де належало б упоминатися свойого права? Чи не біскупи і попи завсігди спиняли у нас почини яснішої, рішучої, хлопської і щиронародної політики? Вони добивалися прав і користей для себе, для свого попівського класу, а народові товкмачили, що то буде користь для цілого загалу. Скажемо коротко: не попи удержали руську народність, а хлопи. Не попівська політика піддержить і розвине далі ту народність, а хлопська, а при тім широко поступова, радикальна</span>...</span></div><div class="MsoNormal"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;"><br />
</span></div><div style="text-align: right;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;">Іван Франко</span></div></div></span></span></h1></div>Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-60617312351286611972011-04-09T16:57:00.016+03:002011-04-09T17:47:34.279+03:00Маргінальна моя Україна<span class="Apple-style-span" style="color: #252525;"><span class="Apple-style-span" style="line-height: 0px;"></span></span><br />
<div class="MsoNormal"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiOHK0Jcg2Ea3G5llnfx7lfGlY46A7PobsHvBeOD-mX-hHFzBscWhMt1E6idZLJvLhlzsvjam3vYb0nInOLyGVlMkg711VAbsS5XhOynvnuCK-Txq-uPuKVJb7V3GWWIw7ImshT5j6LXgCr/s1600/51975f5-kryvenko.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em; text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><img border="0" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiOHK0Jcg2Ea3G5llnfx7lfGlY46A7PobsHvBeOD-mX-hHFzBscWhMt1E6idZLJvLhlzsvjam3vYb0nInOLyGVlMkg711VAbsS5XhOynvnuCK-Txq-uPuKVJb7V3GWWIw7ImshT5j6LXgCr/s1600/51975f5-kryvenko.jpg" /></span></a></div><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><b>Олександр Кривенко - ж</b><b>урналіст, публіцист, редактор. Працював у самвидаві, створив газету "Post-Поступ", був головним редактором теленовин, заснував "Громадське радіо". Батько 4 доньок. Загинув в автокатастрофі неподалік Києва 9 квітня 2003 р.</b></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">У цій статті, як ніколи, боюся залишитися незрозумілим. Тому спробую детально розшифрувати спрощену символіку асоціації. Хай друкують ті, хто вміє читати між рядками. Хай зрозуміють ті, хто звик трактувати друковане слово як остаточну істину. Тут написано не одкровення, попри всю одкровенність, а лише передчуття правди.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Не люблю нинішню Україну. І не лише сьогоднішню, заматеріалізовану, тобто дану в об'єктивній реальності, державу - виплід безхребетної і тупої посткомуністичної еліти та рагульської маси.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><br />
<a name='more'></a><br />
<div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130;">Неможливо любити не лише клерків-хапуг, а й непідкупних патріотів, які розуміють patria як стару діву у вишиванці й незатрасканому вінку або як мікроцефала з налитими кров'ю очима при слові "москаль" або "жид".</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Годі любити Україну містичну - компіляцію поганських вірувань,героїчних традицій та сентиментальних вивержень. "Заунывные песни моей Родины", влучно визначив цей стан свідомостіШевченко.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">"Заунывно" бути наприкінці XX століття січовим стрільцем. Вульгарно співати, що "ми тую червону калину піднімемо", якщо кущ отої калини знаєш лише з малюнка в дитячій читанці.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Жлобно правити тризну за померлими від голоду 33-го в Оперному театрі. У театрі треба слухати оперу, бо будь-яка театральна споруда служить у першу чергу для видовищ.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Мої батьки пухли з голоду в 33-му, а тисячі галичан, які демонстрували свою жалобу в річницю Голодомору, про голод знають лише те, що він був. І те, що Сталін його спровокував. Для одних важливо те, що вони не здохли, для інших - те, що вони дістали престижне запрошення на урочистість по тих, хто здох.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Я не можу любити містично-героїчну Україну з її кредо "пан або пропав". Колись мої предки - простодушні східняки - перейшли Батиєві дорогу до Європи, не думаючи наскільки це доцільно.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Принципові українці врятували європейців ціною власного життя, свободи і врешті-решт - свого місця в Європі. А хитренький галичанин Данило зігнувся перед Батиєм і збудував державу, з якої пішла сучасна Україна.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Врешті, необов'язково ходити вглиб віків. Поет Стус ціною власного життя ствердив нескореність неіснуючої нації, а в той час відомий поет ціною лизоблюдства сприяв формуванню цієї нації.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Власні імена в даному контексті - не самоціль. Це радше повчальний приклад для тих, хто відчуває лише гордість чи втіху від приналежності до українського народу.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Господь покарав дуже тяжко - велів народитися українцем в Україні. Ця думка не нова. Подібне писали Пантелеймон Куліш та Іван Франко. Я не тягнуся стати в ряд з ними. Ми всі й без того в одному ряду.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Бути українцем - це покута. Любити покуту - значить бути мазохістом. Цього дива не бракує в нашім краю - від банальних проявів солодунства через спів патріотичних пісень за чаркою до більш вишуканих форм масового маразму, як-от відродження козацтва (добре, що хоч німців-тевтонців не відроджують). <o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Синдром мазохізму розлився повсюдно - від дідусів у строях січових стрільців на вулицях Львова до мешканців Новограда-Волинського, де в кафе горілку можна заїсти лише сирниками і нічим іншим.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Можна бути щасливим, тяжко покутуючи. Такими щасливцями, здається, були перші християни. Хоча порівняно з сумнівами й стражданнями самого Христа їхня одержимість виглядає надто українською.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Моральний імператив "пан або пропав" вигадали ще наші предки лише для того, аби закамуфлювати неминучий вислід колізій українського буття - звісно ж, що пропав. А перспектива стати паном - розрада на зразок царства небесного, в яке всі вірять, але мало хто надіється побачити.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Врешті, про яку Україну можна говорити наприкінці XX століття? Природні умови та довкілля після всіх експериментів змінилися настільки, що порівнювати їх навіть з недалеким минулим ризиковано. Матеріальне виробництво, етика відносин, система вірувань зазнали кардинальних змін.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Український генотип після всіх етноцидів, з Чорнобилем вкупі, змінився, мабуть, і на молекулярному рівні. На зміну традиційній селянській етнічній спільності приходить модерна урбаністична політична єдність.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Вишневих садків лишилося обмаль, хрущів нема взагалі, чуб оселедцем уже давно не є ознакою приналежності до певної соціальної касти, чорнобриві кохаються з москалями, турка воювати не треба.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Сьогоднішня Україна подібна на колишню, плекану уявою, приблизно так само, як сьогоднішня Франція - на королівство якогось з Людовиків. Чи люблять французи Францію, я сумніваюся, особливо жовтошкірі або чорношкірі вихідці з колишніх колоній. Цікаво, чи зросла б їхня національна свідомість від публічного носіння кимось мушкетерських строїв або вуличних співів про Трістана та Ізольду?<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Любити міфічну Україну легко у стані юнацького максималізму. Варто ж статус одержимого героя мимохідь змінити на статус пересічного гречкосія, як зміниться шкала цінностей.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Любов до абстрактної стражденної України поступається місцем прив'язаності (може, і любові) до конкретного ландшафту, міста, квартири, дітей, кулінарних виробів, цигарок, сусідів, приятелів, автомобіля тощо. Не випадково саме гречкосії завжди будували державу, залишаючи героям гинути за її побудову.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Не мною сказано, що в одну річку зайти двічі важкувато. Можна, звичайно, спробувати відродити кобзарську традицію, але тоді випускникам консерваторії треба виколювати очі. Воно, звичайно, нескладно, от тільки чи потрібно?<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Можна згадати традиції Івана Гонти і різати ляхів (жидів, москалів) задля побудови Української держави. От тільки як бути з тим фактом, що ті ляхи (жиди, москалі) є громадянами вже існуючої держави?<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Якщо сьогодні хтось голосить "Україна для українців", то йому слід би уточнити - для політичних українців. Бо етнічних українців залишилося, мабуть, чоловік сорок, враховуючи всі кровозмішення з часів половецьких.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Якщо обстоювати ідею етнічної України, то треба насамперед відмовитися від колонізованих українцями Донбасу, Криму, південних степів, Слобожанщини, частини Буковини, а про Кубань і Зелений Клин взагалі слід забути.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Чомусь жоден із безкомпромісних апологетів формування нації та держави на етнічному принципі подібні думки не висловлює. Побоюючись, мабуть, за своє реноме правовірного націоналіста.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Між тим, і націоналізм - як засіб здобути національну державу - після грудня 1991 рокупотребує переосмислення. Сьогодні на часі не виборювання держави як такої, а її захист - політичний, військовий, економічний, культурний, соціальний, екологічний. Захист не лише від Росії, а й від Заходу. Захист як зміцнення, розвиток, збагачення.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Мало би йтися не про вимушену агресивність поневоленої нації, а про органічну агресивність державної нації. Не про націоналізм, а про щось ближче до шовінізму. Українська культура й духовність, українське інтелектуальне й матеріальне багатство мають втрутитися в усталену ієрархію світових авторитетів.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Хлопчаки, які волають "Україна для українців", нагадують мені дідусів на дискотеці. Люди з молодою кров'ю мислять інакше - "Світ для України".<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">"Зрівняємось з вами, хлоп'ята",- думаю я, дивлячись на американців чи німців. Маємо вже досить маргінальної, забиченої, вузьколобої України. Я люблю іншу.<o:p></o:p></span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><div style="text-align: right;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;">Олександр Кривенко<o:p></o:p></span></div></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #4c1130; font-family: inherit;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #252525;"><br />
</span></div></div>Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-24915196676393725722011-03-29T17:51:00.001+03:002011-04-16T12:39:52.205+03:00Важке ярмо патрiотизму<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgr4LsCPx-yOF99rBYpCaaS6a6KmqsQfPAJCzk9kqTqaw6zp7K6jCY-Q4DFlX4tI-hPPzBUR_pbacGlBeBJImwDOV5vHLTE6dkgEE3nvZptJtmJ6UknHtEVUj8gYJ5BHfqqROdhzt2n49nN/s1600/%25D0%25A4%25D1%2580%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25BA%25D0%25BE.gif" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="200" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgr4LsCPx-yOF99rBYpCaaS6a6KmqsQfPAJCzk9kqTqaw6zp7K6jCY-Q4DFlX4tI-hPPzBUR_pbacGlBeBJImwDOV5vHLTE6dkgEE3nvZptJtmJ6UknHtEVUj8gYJ5BHfqqROdhzt2n49nN/s200/%25D0%25A4%25D1%2580%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25BA%25D0%25BE.gif" width="140" /></a></div><b>Те, що бояться сформулювати, наші сопливі горе-патрійоти мав сміливість виголосити Іван Франко. Слухайте - до вас більше, ніж через сторіччя, звертається не стільки Каменяр, Мойсей чи Месія, а МИСЛИТЕЛЬ і ПРОРОК!</b></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Бурхливі відгуки на деякі статті у наших попередніх номерах спонукають до подальшого діалогу з вами. У нас не рідко запитують, яких же українців шукаємо, коли вони всі – поруч. Україна дійсно на всіх одна і ті, хто тут живе, можуть називати себе українцями. Але називатися і бути Українцем – поняття не тотожні. Тому на цих сторінках ми розкриваємо поняття „Україна” і „українці” так, як їх розуміємо. Ми пропонуємо вам БУТИ. Шлях може бути тернистий, але для нас він – єдиний із можливих. Бо в деяких питаннях не може бути альтернативи. Цим шляхом уже проходили декотрі з наших великих пращурів – і їм це вдалося... </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Те, що бояться сформулювати, наші сопливі горе-патрійоти мав сміливість виголосити Іван Франко в тексті "Nieco o sobie samym" (1895) своєї авторської передмови до перекладу польською мовою збірки власних новел під назвою "Obrazki galicyjskie". Слухайте - до вас більше, ніж через сторіччя, звертається не стільки Каменяр, Мойсей чи Месія, а МИСЛИТЕЛЬ і ПРОРОК Іван Франко: </div><div style="text-align: justify;"><a name='more'></a></div><div style="text-align: justify;">"Насамперед признаюся в тому гріху, що його багато патріотів уважає смертельним моїм гріхом: не люблю русинів. Проти тієї гарячої любові до "братнього племені", яка часто бризкає зі шпальт польських реакційних газет, моя сповідь може видатися дивною. Але що ж робити, коли вона правдива? Я вже не в літах наївних і засліплених коханців і можу про таку делікатну матерію, як любов, говорити тверезо. </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">І тому повторюю: не люблю русинів. Так мало серед них знайшов я справжніх характерів, а так багато дріб’язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи, що справді не знаю, за що я мав би їх любити, незважаючи навіть на ті тисячі більших і менших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром, вбивали мені під шкіру. </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Зрозуміло, знаю між русинами декілька винятків, декілька осіб чистих і гідних усякої пошани (говорю про інтелігенцію, не про селян), але ці винятки, на жаль, тільки стверджують загальний висновок. </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Признаюсь у ще більшому гріху: навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять, патентовані патріоти. Що в ній маю любити? Щоб любити її як географічне поняття, для цього я занадто великий ворог порожніх фраз, забагато бачив я світу, щоби запевняти, що ніде нема такої гарної природи, як на Русі. </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не відчувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові. </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу – цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту? </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Чи, може, маю любити світлу будущину тієї Русі, коли тої будущини не знаю і для світлості її не бачу ніяких основ? </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Коли незважаючи на те, почуваю себе русином і по змозі й силі своїй працюю на Русі, то, як бачиш, шановний читачу, цілком не з причини сентиментальної натури. До цього примушує мене почуття собачого обов’язку. </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Мій руський патріотизм - то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">І якщо щось полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу руський народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне".</div>Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-20510131870584160282011-03-29T17:45:00.000+03:002011-04-01T15:31:09.082+03:00Україна - Ukraine<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgpOhMHhogBEMv7t6urLgouq5jElF4wVOOUXlWOAu7iKmUCm-aLX4yJEea2ZthW69pvwat1KcL88V6rPnxoCNJYTb0W4buDsNfkFo4SRHfv20kHAjgAX8D-UsPGWTczOH62LWxm8P2CRowF/s1600/%25D0%2594%25D1%258B%25D1%2582%25D0%25B8.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="200" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgpOhMHhogBEMv7t6urLgouq5jElF4wVOOUXlWOAu7iKmUCm-aLX4yJEea2ZthW69pvwat1KcL88V6rPnxoCNJYTb0W4buDsNfkFo4SRHfv20kHAjgAX8D-UsPGWTczOH62LWxm8P2CRowF/s200/%25D0%2594%25D1%258B%25D1%2582%25D0%25B8.jpg" width="161" /></a></div><div style="text-align: justify;"><b>Лучанка Ольга Ворона чотири місяці мешкала і працювала у Вашингтоні – розповідала заморським братам про Україну, розвіювала міфи про те, що ми – Радянський Союз і Росія, частувала їх українським борщем і набиралася їхнього досвіду спілкування з дітьми. </b></div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">- <i>Дитині в Америці дають більше незалежності, право вибору,</i> - каже Оля. – <i>У них менше заборон, малюк все може пробувати. Тому й виростає більш незалежним, від батьків в тому числі. Коли настає час вступати до вузу, дитина може поїхати вчитися в інший штат - і тоді вже батьки її не підтримують фінансово. Студенти не бояться низькокваліфікованої роботи. Дуже часто вони працюють офіціантами і нянями. Стверджувати, що американські батьки не люблять своїх дітей тільки тому, що на якомусь етапі перестають давати їм гроші, неправильно. Вони спілкуються один із одним, разом відзначають родинні свята – можливо того часу, який вони проводять разом, менше, але вони використовують його ефективно. </i></div><div style="text-align: justify;"><a name='more'></a></div><div style="text-align: justify;">Лучанка мала можливість не лише спостерігати за тим, як живуть і спілкуються американці, але й цікавилася їхньою навчальною системою. Одного разу їй навіть випало взяти участь в уроці про Україну в „маленькій школі”: клас перетворився на літак, кожному малюку видали паспорт і валізу, зроблену зі звичайної коробки, а потім в „ілюмінаторах” їм показували українські краєвиди. Кожен мав можливість побувати в ролі пілота і всі із захопленням слухали розповідь про те, чому український прапор – жовто-блакитний. А коли „літак” приземлився в Україні, всі дружно навчилися казати „Привіт”. </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">„<i>Онука сім’ї, в якій я жила, після уроку увесь вечір розповідала, чому український прапор жовто-блакитний. Загалом ця школа зорієнтована на міжнародний підхід, бо багато учнів – різних національностей. Вчитель це взяла до уваги і вони вивчають саме ті країни, звідки походять родини кожного. У них навіть є пісня, в якій слово „привіт” звучить різними мовами. Цікаво, що батьки теж беруть активну участь у підготовці і під час проведення уроків. Щоразу котрийсь із них допомагає вчителю, - наприклад, вирізає з паперу аплікацію і т.д.,”</i> – поділилася враженнями Ольга. </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Втім, це не означає, що і в американських дітей немає проблем. Зараз для них гостро стоїть питання отримання повної середньої освіти. Чимало учнів йдуть зі школи - у кожного на те своя причина. І найчастіше це не тому, що вчитися нецікаво або не хочеться. В Америці є багато бідних кварталів – їхні вихідці не завжди мають що їсти. Тому вони дуже рано починають працювати. У країні підрахували, що держава дуже багато втрачає через те, що діти не йдуть до школи - зникає великий інтелектуальний і трудовий ресурс. А тому зараз там активно залу-чають громадські організації, працівників різних сфер і влади для вирішення цієї проблеми. </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div><div style="text-align: justify;">Спільно можна змінювати цілу країну, а не лише якусь її частину. Було би наше бажання – і нашим дітям теж було би цікаво вчитися, а вчителям – їх вчити. Ми би не шукали шляхи і можливості „задобрювання” педагогів заради доброї оцінки в табелі, атестаті, заліковці і дипломі. І ми були би високоосвіченою нацією, гідною поваги, яка гордо заявить про себе всьому світу: „МИ - УКРАЇНА”. </div><div style="text-align: justify;"><br />
</div>Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-34725748593893292452011-03-29T17:28:00.000+03:002011-03-29T17:37:05.164+03:00ЗАЗИВНИЙ ЛИСТ ДО УКРАIНСЬКОI IНТЕЛIГЕНЦII<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjQXn47LE7NSiRM8HxRkNiYto9X6kbAPly5rUbF-tr2N93JW5JifsfqJHJItd5BOeWLF_L12UBK5LR7_05y5gUFaVylrbl44HZFHMkN30KiAgWqYVK4Al3WaYiHdPYkpvQ-u-Zeh2jAj4m5/s1600/s640x480.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="204" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjQXn47LE7NSiRM8HxRkNiYto9X6kbAPly5rUbF-tr2N93JW5JifsfqJHJItd5BOeWLF_L12UBK5LR7_05y5gUFaVylrbl44HZFHMkN30KiAgWqYVK4Al3WaYiHdPYkpvQ-u-Zeh2jAj4m5/s320/s640x480.jpg" width="320" /></a></div><div style="text-align: justify;">Виставмо, миле браттє, на високостях науки і літератури наше національне знамено. Не побачить на ньому плями ні один край, опріч хіба тієї Московщини, що слухає цькування своїх погибельних політиків, своїх сліпих книжників і фарисеїв. Чистий стоятиме сей стяг у сяеві гуманітарності. Не стягує він людей на криваве діло, на гарбаннє чужої предківщини, на топтаннє під ноги чужої святоші. Стягує він українську розпуджену сем’ю до наслідування предківського надбання - рідного слова, до наслідування правом науки і словесності.</div><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; text-align: justify;">Сим не зупиняймося, миле браттє, що таке велике передвзяттє розпочинаємо малими силами. Усе велике на землі постало з малого і все потужне з малосильного. Не зупиняймося й моральним занепадом наших українців.</div><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; text-align: justify;"><br />
<a name='more'></a><br />
</div><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; text-align: justify;">Понурились вони тепер у землю німуючи, мов ті воли під’яремні. Прийде ж той час, що вони випростаються і з “німого язика” зробляться віщателями національної правди. Перелічать вони себе всюди: і на рідній, і на чужій землі, і по селах, і по городах, і по степах, і по морях. Прокинуться і в столиці, що стоїть на людських кістках, вихована з самого заліза. Відгукнеться ними й страшенний Сибір, переміряний вашими ногами. Заб’ється українське серце навіть і в іншого перевертня, мов у того “ляха-потурнаха, ключника галерського, недовірка христянського”. Плодюща наша полуденно-руська земля. Насищала вона своїми дітьми двоє великих царств, та ще й тепер інші з них живі в чужоядній утробі, мов той пророк у символічному китовім череві. Звергне їх чужа національність на проповідь рідної, української.</div><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; text-align: justify;">До гурту ж, небожата, і великі, й малі! До гурту, паненята з мужичатами! До гурту рятувати святе наслідцє - слово! Воно-бо - скарбіння нашого духа. Воно - великий завіт незазнаної нашої предківщини. Воно - правдиве пророкуваннє нашої будущини.</div><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; text-align: justify;"><br />
</div><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; text-align: justify;">Мусимо, любі земляки, заходитись укупі всі живі коло тієї праці, що започали наші предки варяги й козаки. Вони робили своє національне діло, буяючи яко люде віку темного; а ми робитимем своє, розмишляючи яко люде, освічені наукою; вони - мечем та кулаччєм, а ми - пером та лагодою. Нехай царі царюють, а великі пани панують. Общі причини привели їх до страшної переваги; общі причини вкажуть і розумну міру їх перевазі. Не хитаймо високих стольців; не зневажаймо і великих заслуг давніх государників. Нехай старий завіт історії стоїть перед нами в своїй повазі. Новий виробить і нове вино, і нові міхи по винотоках.</div><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; text-align: justify;"><br />
</div><div style="margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; margin-right: 0px; margin-top: 0px; text-align: justify;">Пантелеймон Куліш, 1882 рік.</div>Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5169656440587666552.post-58841885066198467672010-11-29T22:31:00.005+02:002011-04-16T12:03:06.613+03:00МАНІФЕСТ НАРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (тези)<div style="text-align: justify; text-indent: 12px;"><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEihs0-qV9dML92Hc7BiGeZ46PYeUMuh978Ix4GZOMsR1VoiGQHMyCy3p9iTTo0suRV2syff9bC1cTw7VZ7Q1cWRZ7Jh5BPXS48qys-lCzlN6kV0FBqM5rK3izEKOtW6uHnN4zIkE8qrjrRZ/s1600/%25D0%25A3%25D0%25BA%25D1%2580%25D0%25B0%25D1%2597%25D0%25BD%25D0%25B0+%25D1%2594%2521.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="320" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEihs0-qV9dML92Hc7BiGeZ46PYeUMuh978Ix4GZOMsR1VoiGQHMyCy3p9iTTo0suRV2syff9bC1cTw7VZ7Q1cWRZ7Jh5BPXS48qys-lCzlN6kV0FBqM5rK3izEKOtW6uHnN4zIkE8qrjrRZ/s320/%25D0%25A3%25D0%25BA%25D1%2580%25D0%25B0%25D1%2597%25D0%25BD%25D0%25B0+%25D1%2594%2521.jpg" width="256" /></a></div><b><span class="Apple-style-span" style="font-family: inherit;">Злочинною розкішшю є бездіяльність в час ґвалтування і грабунку Вітчизни.</span></b><br />
<span class="Apple-style-span" style="font-family: inherit;"><br />
</span><br />
<b><span class="Apple-style-span" style="font-family: inherit;">Якщо Ви хочете критикувати, не пропонуючи виходу та власної участі, – критикуйте! Якщо Ви хочете кропити "крокодиловими слізьми" ілюзій Ваші вишиванки, – кропіть! Якщо і досі надієтесь на фюрерів і месій, – продовжуйте надіятись!<br />
</span></b></div><div><b><span class="Apple-style-span" style="font-family: inherit;">Нам набридли пусті балачки, духовні спекуляції та національне приниження під ажурний пустодзвін націонал - онаністів! Нам боляче за націю, соромно за державу, прикро за рабське мовчання громади! Настав час діяти!<br />
</span></b></div><div><b><span class="Apple-style-span" style="font-family: inherit;">Ми звертаємося до тих, хто дозрів до Вибору, хто не боїться гордо відстоювати своє право бути ЛЮДИНОЮ, особистістю …<br />
</span></b></div><div><b><span class="Apple-style-span" style="font-family: inherit;">Ми не партія і не секта, ми не рожеві і не сині. Ми ті, хто вибрав авангард, ті, хто прагнуть змінювати, а не скиглити, жити, а не виживати, ті, кому Бог дав велику честь зватись ЛЮДИНОЮ і УКРАЇНЦЕМ! І в цьому сенс нашого буття! Ставши одним з нас, частиною нашого братства по духу, Ви обираєте ДІЮ, приєднуєтесь до пошуку якісної альтернативи для українського народу, щодень працюючи на результат, не зраджуючи власних та спільних принципів.</span></b></div></div><div class="MsoNormal" style="mso-layout-grid-align: none; mso-pagination: none; tab-stops: 18.0pt; text-align: justify; text-autospace: none; text-indent: 9.0pt;"><div style="text-align: justify;"><br />
</div></div><div style="text-align: center;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД ЗАПЛУТАВСЯ У ВІДЧУТТІ БЕЗВИХОДДЯ. </span></b></div><div style="text-align: center;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">ЩОБ ЗВІЛЬНИТИСЯ ВІД ПУТ, ТРЕБА ЗРОЗУМІТИ, </span></b></div><div style="text-align: center;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">ХТО МИ І ДЕ МИ .</span></b></div><div class="MsoNormal" style="mso-layout-grid-align: none; mso-pagination: none; tab-stops: 18.0pt; text-align: justify; text-autospace: none; text-indent: 9.0pt;"><br />
<a name='more'></a><br />
</div><div align="center" class="MsoNormal" style="line-height: 150%; mso-layout-grid-align: none; mso-pagination: none; tab-stops: 18.0pt; text-align: center; text-autospace: none; text-indent: 9.0pt;"><br />
</div><div align="center" class="MsoNormal" style="line-height: 150%; mso-layout-grid-align: none; mso-pagination: none; tab-stops: 18.0pt; text-align: center; text-autospace: none; text-indent: 9.0pt;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">ЩО МИ МАЄМО:</span><o:p></o:p></b></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-layout-grid-align: none; mso-list: l25 level1 lfo25; mso-pagination: none; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-autospace: none; text-indent: 0cm;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Інертність</b> <b>–</b> наслідок переконання, що наша індивідуальна участь у політичному, культурному, державотворчому процесі всеодно нічого не вирішує;<o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-layout-grid-align: none; mso-list: l25 level1 lfo25; mso-pagination: none; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-autospace: none; text-indent: 0cm;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b>Зомбованість</b> <b>–</b> наслідок "інформаційної війни", пануючої псевдокультури та небажання мислити;<o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-layout-grid-align: none; mso-list: skip; mso-pagination: none; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt; text-align: justify; text-autospace: none;"><span style="font-family: Symbol;">· </span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Заполітизованість</b> <b>–</b> наслідок емоційної довірливості, політичної необізнаності та інерційної шаблонованості основної маси населення;</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-layout-grid-align: none; mso-list: l25 level1 lfo25; mso-pagination: none; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt; text-align: justify; text-autospace: none; text-indent: 0cm;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Розкол</b> <b>–</b> наслідок політтехнологічних маніпуляцій та неспроможності державної влади гарантувати виконання Конституції і законів;<u><o:p></o:p></u></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-layout-grid-align: none; mso-list: l25 level1 lfo25; mso-pagination: none; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt; text-align: justify; text-autospace: none; text-indent: 0cm;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Світоглядне роздвоєння національного простору –</b>наслідок відсутності спільної мети та національної самоідентифікації;<u><o:p></o:p></u></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-layout-grid-align: none; mso-list: l25 level1 lfo25; mso-pagination: none; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt; text-align: justify; text-autospace: none; text-indent: 0cm;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Багатовекторність</b> <b style="mso-bidi-font-weight: normal;">–</b> наслідок відсутності чіткої стратегії державотворення та національних пріоритетів;</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-layout-grid-align: none; mso-list: l25 level1 lfo25; mso-pagination: none; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt; text-align: justify; text-autospace: none; text-indent: 0cm;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Відсутність національно орієнтованого бізнесу;<u><o:p></o:p></u></b></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-layout-grid-align: none; mso-list: l25 level1 lfo25; mso-pagination: none; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt; text-align: justify; text-autospace: none; text-indent: 0cm;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Криміналізація</b> – наслідок забюрократизованності суспільних відносин, високого рівня корумпованості органів влади та правоохоронних структур.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt;"><br />
</div><div align="center" class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt; text-align: center;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">ЧОГО ПРАГНЕМО:</span><o:p></o:p></b></div><div align="center" class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt; text-align: center;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l4 level1 lfo26; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 0cm;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span>Створити сильну, необтяжену маргінальними шаблонами, ідейно-прагматичну команду патріотично орієнтованих особистостей, здатну, незалежно від політичних, світоглядних симпатій, віку та етнічного походження, достойно реалізувати власні знання, уміння й таланти – реальними, конкретними справами наповнити суть поняття УКРАЇНА; </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l4 level1 lfo26; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 0cm;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span>Отримати реальний результат від власних зусиль, спрямувавши емоційне невдоволення нинішнім станом суспільства в конструктивне русло конкретного, фахового та якісного вирішення проблем сучасності;</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l4 level1 lfo26; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 0cm;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span>Відродити почуття національної честі і самосвідомості, показати приклад тим, хто прагне захистити себе і своїх близьких від брехні, беззаконня, чиновничого свавілля, безкультур’я та хамства;</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l4 level1 lfo26; tab-stops: list 9.0pt 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 0cm;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span>Створити основи для народження, формування та утвердження УКРАЇНСЬКОЇ влади та її носіїв. </div><div class="MsoNormal" style="text-indent: 9.0pt;"><br />
</div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">НОВА ЄВРОПА ПОЧИНАЄТЬСЯ З НАС!</span><o:p></o:p></b></div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="text-indent: 9.0pt;"><span style="font-size: 14pt;">У </span>нас свій шлях! Ми молода держава, що робить перші кроки в осмисленні та усвідомленні себе як нації. Нам 16!</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 9.0pt;">Ми починаємо свою новітню історію. В нас є шанс втілити достойні прагнення минулих поколінь, стати першими та кращими. Тому вікові шаблони європейських країн не повинні бути для нас беззаперечним взірцем. Брати краще, творити ще краще! – гасло нашого поступу. Досить маніпулювати історією, нехай минуле, нарешті, вчить нас!</div><div class="MsoNormal" style="text-indent: 9.0pt;"><br />
</div><div align="center" class="MsoNormal" style="mso-layout-grid-align: none; mso-pagination: none; tab-stops: 18.0pt; text-align: center; text-autospace: none; text-indent: 9.0pt;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">НОВИЙ ЗМІСТ – СТАРИМ ПОНЯТТЯМ!</span><o:p></o:p></b></div><div align="center" class="MsoNormal" style="mso-layout-grid-align: none; mso-pagination: none; tab-stops: 18.0pt; text-align: center; text-autospace: none; text-indent: 9.0pt;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l12 level1 lfo1; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Нація </b>– це ідейно-духовна спільнота, що проживає на історичній території України та за її межами. Незалежно від етнічного походження, релігійних та світоглядних переконань визнає державність, незалежність та територіальну цілісність України, поважає національну мову й автентичну культуру, гордо сповідує принципи патріотизму та самоповаги, ідентифікуючи себе її представником. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l12 level2 lfo1; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Духовність </b>– це взаємопроникнення та чуттєво усвідомлений зв'язок з вищими законами та правилами Всесвіту. Духовність не є релігійною монополією. Релігія слугує лише інструментом на шляху до її досягнення. Спекуляції та жонглювання цим терміном є згубними, бо вони нівелюють його суть.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l12 level2 lfo1; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Національна ідея.</b> Чітка кристалізація національної ідеї є доленосною основою усвідомленого формування чіткої стратегії розвитку перспектив держави.</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 9.0pt;">Наша концепція української національної ідеї :</div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;"><b><span style="color: #0b5394; font-size: 11pt;">ВЕЛИКА: ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА, КУЛЬТУРНА, ЕКОНОМІЧНА, ОБОРОНОЗДАТНА, САМОДОСТАТНЯ <o:p></o:p></span></b></div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;"><b><span style="color: #0b5394; font-size: 11pt;"> ЄВРОПЕЙСЬКА НАЦІЯ</span></b><span style="font-size: 11pt;"><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">-</span><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">ДЕРЖАВА.</span><o:p></o:p></b></span></div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;">МИ УКРАЇНЦІ! МИ КРАЩІ!<b style="mso-bidi-font-weight: normal;"><o:p></o:p></b></div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center; text-indent: 9.0pt;"><br />
</div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center; text-indent: 9.0pt;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">ЗВІЛЬНЯЄМОСЯ ВІД ШАБЛОНІВ …</span><o:p></o:p></b></div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center; text-indent: 9.0pt;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l26 level1 lfo24; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Філософія жертви. </b>Пасивно-емоційне споглядання українцями власної політичної неспроможності до націотворення є результатом культивування філософії мучеництва та жертовності, що створили психологічний феномен історичної жертви, наклавши на неї печать фатальності та вічного страждання.</div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 9.0pt;">Розробка наступальної стратегії національно-патріотичної пропаганди та створення міфологеми національної героїки засобами мистецтва, науки, філософії за посередництва носіїв масової інформації – це основа патріотичного піднесення етносу і основний пріоритет практичної кристалізації Ідеї Нації. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-layout-grid-align: none; mso-list: l29 level1 lfo7; mso-pagination: none; tab-stops: list 18.0pt 45.0pt; text-align: justify; text-autospace: none; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">"Хохляцтво" </b>–<b style="mso-bidi-font-weight: normal;"> </b>це суспільна проекція комплексу меншовартості українців.<b style="mso-bidi-font-weight: normal;"> </b>Культурна недорозвиненість та низька національна самоідентифікація ( при відсутності чіткого усвідомлення власного етнічного коріння) породили феномен т.зв. "хохла", як національно-ототожнюючої характеристики недорозвинених одноплемінників українців. Принизливо-примітивні, матеріально-"коритні" інстинкти “хохлів„ не мають нічого спільного з духовними пріоритетами та життєвими цінностями справжнього УКРАЇНЦЯ. Еволюційна обмеженість цієї домінуючої маси є причиною недосконалості суспільних відносин та комплексу політичної меншовартості. </div><div class="MsoNormal" style="mso-layout-grid-align: none; mso-pagination: none; text-align: justify; text-autospace: none; text-indent: 9.0pt;">Негоже нащадкам великих Оріїв, Трипільців і Скіфів, Сарматів, Слов’ян і Половців, Древлян і Волинян …– великих племен та народів, які утворили Русь-Україну, далі плекати в собі це модерне нігілістичне рабство. Визбиравши по краплині власну справжню культурну та духовну історію, що почалася не триста і не тисячу років тому, ми здатні здивувати світ власною прадавністю та автентичністю. </div><div class="MsoNormal" style="mso-layout-grid-align: none; mso-pagination: none; text-align: justify; text-autospace: none; text-indent: 9.0pt;">Настав час всім мислячим та небайдужим припинити забавлятися сенсаціями і постмодерними витребеньками і викорінити "хохляцтво", як ганебне явище сучасної України.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l29 level1 lfo7; tab-stops: list 18.0pt 45.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Козацтво </b>–<b style="mso-bidi-font-weight: normal;"> </b>це історична військово-політична структура, а не цирк, в який його перетворили недолугі “егопатріоти“. Треба припинити наругу над ідеєю козацтва і відроджувати не "шароварщину" на кониках з шаблями, не політичну сцену для пузатих генералів, а творити на його ідейній основі сучасну модерну елітну військову касту – основу нового українського війська.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l29 level1 lfo7; tab-stops: list 18.0pt 45.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Вакуум для наслідування</b> в суспільстві – актуальна загроза національно усвідомленій перспективі. Відсутність гідного прикладу та власної національної героїки, невміння захистити себе і свої права переросли в комплекс меншовартості та істеричну захисну реакцію, виражену в поведінкових стереотипах та в мові.<b style="mso-bidi-font-weight: normal;"> </b>Мат і так званий "блатняк", запозичені з недорозвинених культур сусідів та кримінальної системи, примітивізували взаємовідносини в соціумі. Тільки в недорозвиненому суспільстві діти граються в "кіллерів" та злодіїв. </div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 9.0pt;">Лише гідні приклади здатні створити гідну перспективу.</div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;"><br />
</div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">НОВЕ ОБЛИЧЧЯ – НОВІ ЦІННОСТІ</span><o:p></o:p></b></div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l5 level1 lfo28; tab-stops: list 9.0pt; text-align: justify; text-indent: -9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Аристократизм – </b>це почесне право бути ЛЮДИНОЮ, введене в ранг усвідомленого обов’язку. Почесно бути сином знатної людини, що багато зробила для свого народу і держави. Але син негідний цієї честі, якщо він не намагається заново і самостійно завоювати її. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;">Кращими не народжуються, право бути кращим виборюється кропіткою працею на благо суспільства.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l5 level1 lfo28; tab-stops: list 9.0pt; text-align: justify; text-indent: -9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Честь</b> – це прояв у суті людини ВИЩИХ правил і принципів буття, відображених в її діях. Це привілей, уподібнений короні. Якщо Ви перестаєте жити і працювати по-королівськи, Ви втрачаєте її. Ні титули, ні гонор, ні майно не дають права на неї. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;">Вимогливість до себе, повага до інших та захист честі Вітчизни є гідними ознаками Людини Честі.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l5 level1 lfo28; tab-stops: list 9.0pt; text-align: justify; text-indent: -9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Совість</b> – це внутрішній голос узгоджений з божественною волею, що знає шлях, по якому ми повинні йти. Совість – це компас для тих, хто шукає себе.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l5 level1 lfo28; tab-stops: list 9.0pt; text-indent: -9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">· <span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Знання</b> – це інформація, що піддається розумінню та накопиченню. Це те, що змінює.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l5 level1 lfo28; tab-stops: list 9.0pt; text-align: justify; text-indent: -9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">· <span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Віра </b>– це впевненість без пояснень. Вона наповнює людину змістом і силою ідеї. Вірити – це користатись безкінечністю цієї сили. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l5 level1 lfo28; tab-stops: list 9.0pt; text-indent: -9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">· <span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Переконання</b> – це сила знань, що не вимагають постійних пояснень. Вони є еквівалентом нашої суспільної вартості. Лише щирі та сильні мають духовну мужність реалізовувати їх. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l5 level1 lfo28; tab-stops: list 9.0pt; text-align: justify; text-indent: -9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Воля</b> – це чітка концентрація усвідомлення внутрішньої сили. Ця необмежена потуга нашої суті здатна на все.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l5 level1 lfo28; tab-stops: list 9.0pt; text-align: justify; text-indent: -9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Мужність</b> – це ідейно-вмотивований порив внутрішньої сили, виражений в необхідності усвідомленої протидії страху. Тільки мужній долає все й живе по-справжньому.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l5 level1 lfo28; tab-stops: list 9.0pt; text-align: justify; text-indent: -9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Обов’язок </b>– це взаємна відповідальність за спільне майбутнє кожної окремої людини, родини, народу. Виконаний обов’язок – це свідома плата часткою свободи за власний спокій та загальний порядок, за право мати власну державу. Люди обов’язку – вартові нації, вони служать навіть тоді, коли інші святкують. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l5 level1 lfo28; tab-stops: list 9.0pt; text-align: justify; text-indent: -9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Свобода</b> – це право на свідомий вибір. Той, хто дбає тільки про себе, стає рабом власного его, хто дбає тільки про інших – втрачає індивідуальність. Лише гармонія власного та колективного народжує істинну свободу. Свобода, проявлена в гордій та чесній людині, творить громадянина – опору нації та держави. Відсутність прагнення до свободи – доля рабів.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l5 level1 lfo28; tab-stops: list 9.0pt; text-indent: -9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Дисципліна </b>– це внутрішній наказ до самоорганізації та порядку. Вишкіл духу та тіла, направлений на самовдосконалення – суть дисципліни. Той, хто володіє собою, – володіє життям.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9.0pt; mso-list: l5 level1 lfo28; tab-stops: list 9.0pt; text-indent: -9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Слава </b>– це публічне визнання суспільної значимості людини. Вона приходить не навічно, а вимагає невтомної праці і боротьби.<b style="mso-bidi-font-weight: normal;"><o:p></o:p></b></div><div class="MsoNormal"><br />
</div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">УКРАЇНЦІ – це духовна спільнота свідомих людей, <o:p></o:p></span></b></div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">що постійно плекають в собі всі ці якості. <o:p></o:p></span></b></div><div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;"><b><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;">Ви або належите до них, або Ви – не УКРАЇНЕЦЬ.</span><o:p></o:p></b></div><div align="center" class="MsoNormal" style="mso-margin-bottom-alt: auto; mso-margin-top-alt: auto; text-align: center;"><br />
</div><div align="center" class="MsoNormal" style="mso-margin-bottom-alt: auto; mso-margin-top-alt: auto; text-align: center;"><br />
</div><div class="MsoNormal" style="text-align: center; text-indent: 9pt;"><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;"><b>КУЛЬТУРА: ОСНОВИ ЕКСПАНСІЇ</b>.</span><br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Людина</b> – істота здатна мислити і творити.</div></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l1 level1 lfo31; mso-margin-bottom-alt: auto; mso-margin-top-alt: auto; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Культура </b>– це усвідомлення ЛЮДИНИ в собі, це цивілізаційний метод росту від "тварі" до "ТВОРЦЯ". Культура суспільства – це відображення цивілізованості його членів. Краса – творить. Не краса – породжує химери.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l1 level1 lfo31; mso-margin-bottom-alt: auto; mso-margin-top-alt: auto; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Псевдо і автентичність.</b> Відсутність чіткої ідеології та стратегії розвитку держави, як формотворчої основи нації, стимулює домінування псевдокультури та субкультурних запозичень, що сформувалися на базі спрощених взірців ужитково-побутової обрядовості. Пошук та дослідження справжньої автентичної національної духовно-культурної основи, ґрунтовний аналіз причин помилок історичного розвитку, розробка та грамотне втілення нової, індивідуальної національно-культурної стратегії, сформованої на нових засадах, є першим кроком до культурної революції. Не примус, а кропітка професійна праця над формуванням моди й елітарності українського та створеної на її основі гідної альтернативи, є базисом революції стратегії та еволюції тактики.<b style="mso-bidi-font-weight: normal;"> </b>Визначення індивідуальних особливостей національної культури є першочерговим завданням нинішнього етапу.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l1 level1 lfo31; mso-margin-bottom-alt: auto; mso-margin-top-alt: auto; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Наступальна пропаганда</b> нових прогресивних ідей, виплеканих на кращих взірцях відродженої глибинної національно-автентичної культури та світових культур, на прикладах культурної давнини та величі власної нації, пошук нових, нетрадиційних форм та сучасних методів ефективного пропагування та втілення цих ідей. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l1 level1 lfo31; mso-margin-bottom-alt: auto; mso-margin-top-alt: auto; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Розвиток мислення. </b>Мислення – це можливість адекватно сприймати, розуміти, порівнювати та робити усвідомлені висновки для практичних кроків. Воно дарує особистості розуміння дії та свободу вибору. Його розвиток звільняє від страху, шаблонів та стадних інстинктів.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l1 level1 lfo31; mso-margin-bottom-alt: auto; mso-margin-top-alt: auto; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Освіта. </b>Якість та національна самобутність освіти – це якість та самобутність держави. Дипломований неук з купленою освітою – "троянський кінь" національної безпеки. Нації потрібні не папірці, а висококласні фахівці. Освіта – це не тільки навчання, але й виховання в гармонійному поєднанні індивідуального та колективного. На зміну інституту педагога як виконавчої штатної одиниці освіти повинно прийти розуміння значення навчання, виховання, плекання та утвердження ролі Вчителя, як представника провідної верстви суспільства – основи безпеки держави.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l1 level1 lfo31; mso-margin-bottom-alt: auto; mso-margin-top-alt: auto; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Духовні основи релігій</b> повинні назавжди зайняти належне їм місце, витіснивши з священних храмів бруд політики, гендлярства та розбрату. Церковність і релігійність – це тільки шляхи до духовності, а не сама духовність. Церкви мають стати, нарешті, духовною опорою нації і силою, яка консолідує та примиряє, а не знаряддям розбрату, торгів та політичних маніпуляцій. Лихварство, лицемірство, недолугість повинні бути виведені за межі Храму. "Холодну війну" релігій і конфесій повинен припинити "холодний розум" закону. Церковні інституції потребують реальних, якісних кадрових реформ. Священики повинні займатися душами пастви, а не бізнесом та ідеологією електорату. Релігійні громади, а не церковне керівництво, є основою церкви. Реформи в церкві повинні примирити та поєднати реалії сучасності та істини вічності. Дослідження священних писань та філософських концепцій, відродження теологічної просвіти та диспутів повинні стати основою розвитку сучасної духовної думки, формуючи нову індивідуальність із новим світоглядом. Втілення духовних принципів у конкретні справи для конкретної людини повинно наповнити реальним змістом суть віри. <b style="mso-bidi-font-weight: normal;"><o:p></o:p></b></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l1 level1 lfo31; mso-margin-bottom-alt: auto; mso-margin-top-alt: auto; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Просвіта.</b> Світло думки та знань мислячих повинно освітлювати поступ нації. Невігластво є причиною неадекватного сприйняття дійсності людиною. Люди стали заручниками страху, стереотипів та шаблонів, що є породженням їхнього неуцтва і обмеженості. Цим користаються різні політичні ділки та ідеологічні спекулянти. Не бійтесь шукати нових знань, відкривати завісу незвіданого. Страх перед непізнаним – це перший сигнал консервації особистості. Нові, сміливі, оригінальні, навіть контраверсійні погляди – основа живого мислення.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l1 level1 lfo31; mso-margin-bottom-alt: auto; mso-margin-top-alt: auto; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span>Виявляти та підтримувати авангардних особистостей, сприяти їх суспільній реалізації, активно доносити багатосторонню інформацію та прогресивні ідеї, шукати альтернативні методи та форми їх поширення – основні завдання сучасної просвіти. Формувати аудиторію, а не підлаштовуватися під неї – її мета. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l28 level1 lfo13; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Мова </b>– це візитка та беззаперечний доказ належності до певної нації. ЇЇ авторитет і популярність залежать не від наказів та циркулярів, а від величі слова тих, хто нею творить історію, культуру, справедливість. Проблеми мови не існує, існує лише політичний зиск та невігластво тих, хто нею спекулює. Поділ нації за мовною ознакою є штучним способом знищення її ідейної сили та єдності. Взаємоповага між національною мовою та мовами меншин, при чіткому усвідомленні авторитету української, як національно-консолідуючого фактору та ідентифікуючої ознаки, повинна стати пріоритетом розвитку держави. </div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 9.0pt;">Не кожен, хто володіє українською мовою, є українцем, але кожен, хто нею не володіє, не є ним.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l28 level1 lfo13; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Родина –</b> це кровна спільнота людей, об’єднаних спільними пращурами, спільною історією та спільною відповідальністю. Вона починається з мудрості старших і усвідомленої поваги молодших. Не вік, а авторитет і значимість кожного для родини та суспільства, є основою справжньої поваги. </div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 9.0pt;">Діти перетворюють шлюб в сім’ю, від них залежить перспектива роду. Виховання дитини патріотом роду, громадянином – це внесок батьків у формування майбутньої моделі суспільства. Родина – це осередок плекання особистості. <o:p></o:p></div><div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 9.0pt;">Родинний кодекс сімейних цінностей та традицій повинен забезпечити усвідомлення відповідальності кожного перед нащадками за власне життя та вчинки. Твій сором і твій успіх – це сором і успіх всієї сім’ї!</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l30 level1 lfo20; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Здоров’я.</b> Нинішня медицина - це пропаганда для лінивих та надприбутковий бізнес на людській біді. Відсутність в охороні здоров’я саме <b style="mso-bidi-font-weight: normal;">охорони</b> як такої, та абсолютна неефективної нинішньої системи профілактики й просвітницької пропаганди – причини фізичного виродження та вимирання нації. Охорона повинна мати попереджуючий та наступальний характер. Шаблони в підходах потрібно докорінно змінювати. Фізичне здоров’я людини – це пряме відображення її душевного стану. Фізична культура – це, в першу чергу, культура – культура розуміння, догляду та поважного ставлення до власного тіла, гармонізація психологічного стану особистості, здоровий спосіб життя, а не лише фізичні вправи та нормативи. Наші хвороби – це результат нашого неналежного способу життя і мислення. Катастрофічний стан здоров’я нації вимагає від системи охорони здоров’я організації незалежного фахового контролю, суворого відбору кадрів та створення експертних центрів з фахівців державного та недержавного сектору для вироблення спільної стратегії й тактики впливу на ситуацію. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l30 level1 lfo20; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Тютюновий та алкогольний бізнес</b> – це згубний бізнес на майбутньому нації. Реклама тютюну та алкоголю повинна бути обмежена, система продажу – чітко врегульована. Продаж біля навчальних та дошкільних закладів, під час масових заходів та відкрите вживання повинні бути заборонені. Санкції за появу в нетверезому стані, куріння в не відведених місцях, порушення громадського спокою та комфорту повинні бути посилені, система витверезників – відновлена. Слід стимулювати якісну контрпропаганду та передові профілактичні технології, створювати зони вільні від куріння та алкоголю.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l18 level1 lfo17; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Збереження національних надбань. </b>Збереження пам’яток культури, археології, екології, етнографічного надбання народу – це збереження національної самобутності нації. Їх знищення – це злочин проти неї.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l18 level1 lfo17; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Сучасна архітектура і містобудування.</b> Архітектура та містобудування – це відображення національної перспективи на основі автентичної самобутності концепцій і форм. Архітектори повинні стати зодчими національної архітектурної ідеї, архітектура повинна мати власне українське обличчя. Містобудівні проекти повинні проходити громадське обговорення. Обґрунтована позиція громадян щодо планування території є обов’язковою при прийнятті рішень місцевою владою. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l30 level1 lfo20; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Екологія </b> формує людину та її здоров’я. Збереження первинного органічного середовища, дарованого людині природою, – це збереження материнського лона Землі. Злочини проти природи – злочини проти людини.</div><div class="MsoNormal" style="text-align: center; text-indent: 9pt;"><div style="text-align: justify;"><br />
</div></div><div class="MsoNormal" style="text-align: center; text-indent: 9pt;"><div style="text-align: justify;"><br />
</div></div><div class="MsoNormal" style="text-align: center; text-indent: 9pt;"><div style="text-align: justify;"><div style="text-align: center;"><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;"><b>ГРОМАДЯНИН І ДЕРЖАВА</b>.</span></div></div></div><div class="MsoNormal" style="text-indent: 9.0pt;"><div style="text-align: justify;"><br />
</div></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l29 level1 lfo7; tab-stops: list 18.0pt 45.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Де є УКРАЇНЕЦЬ, там є інтерес УКРАЇНИ!<o:p></o:p></b></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l29 level1 lfo7; tab-stops: list 18.0pt 45.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Україну – громадянину, а не чиновнику.</b> Громадянин є першою особою держави. Чиновник повинен чітко усвідомити своє місце – "слуги народу", а громадянин – наполегливо "допомагати" йому в цьому.<b style="mso-bidi-font-weight: normal;"><o:p></o:p></b></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l29 level1 lfo7; tab-stops: list 18.0pt 45.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Державне мислення замість політики. </b>На зміну політикам, які думають лише про вибори, повинні прийти державні діячі, – творці гідного майбутнього для прийдешніх і нинішніх поколінь.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l29 level1 lfo7; tab-stops: list 18.0pt 45.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Закон для всіх.</b> Конституція – основа порядку в державі. Вона повинна виконуватись. Ні Президент, ні депутат, ні чиновник, ні суддя, ні бізнесмен – ніхто не повинен мати індульгенцій від закону. Міць держави базується на правосудді. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l29 level1 lfo7; tab-stops: list 18.0pt 45.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Формування громадянина. </b> Держава є, народ є – громадянина досі нема. Формування громадянина – першочергове завдання і основа стратегії розвитку держави. Саме справжній громадянин є гарантом недопустимості неефективної влади і її свавілля. Громадський контроль влади – наднеобхідна умова гармонійного, якісного розвитку громади та держави. </div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l23 level1 lfo11; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Риба гниє з голови, а нація </b>–<b style="mso-bidi-font-weight: normal;"> з відсутності спільної мети. </b>Не надійтесь на "месій" та партії. Надія – вбивця часу і дії! Тільки від нас залежить, в якій державі будемо жити ми та наші діти. Майбутнє – це вже сьогодні! Спільне завдання нинішнього моменту – змусити державу служити громадянину. Лише активний громадян, змінюючи ситуацію навколо себе, здатний змінити ситуацію в державі.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l23 level1 lfo11; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span style="font: normal normal normal 7pt/normal 'Times New Roman';"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Відповідальність</b> за слова та дії перед громадою, а не перед партією – основа справжньої демократії. Відповідальність політиків має бути карною, а не лише політичною. Недоторканість депутатів має бути скасована, механізм відкликання депутатів, посадовців та чиновників – чітко виписано.</div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 0cm; mso-list: l23 level1 lfo11; tab-stops: list 18.0pt; text-align: justify; text-indent: 9.0pt;"><span style="font-family: Symbol;">·<span class="Apple-style-span" style="font-size: 9px;"> </span></span><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Аудиторія</b>: ні вік, ні стать, ні мова, ні здоров’я не можуть позбавити Вас права бути ЛЮДИНОЮ, бути УКРАЇНЦЕМ! Об’єднавши енергію молодості і мудрість зрілості для спільної мети, ми об’єднаємо і створимо справжню УКРАЇНУ!</div><div class="MsoNormal" style="margin-right: -2.3pt; text-align: center;"><div style="text-align: justify;"><br />
</div></div><div class="MsoNormal" style="margin-right: -2.3pt; text-align: center;"><div style="text-align: justify;"><br />
</div></div><div class="MsoNormal" style="margin-right: -2.3pt; text-align: center;"><div style="text-align: center;"><b><span style="color: #0b5394; font-size: 11pt;">МИ НЕ ПРАГНЕМО РЯТУВАТИ СВІТ І НЕ ПРЕТЕНДУЄМО НА АБСОЛЮТНУ ІСТИНУ.<o:p></o:p></span></b></div></div><div class="MsoNormal" style="text-align: center;"><div style="text-align: center;"><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;"><b><span style="font-size: 11pt;">МИ НЕ РОЗРАХОВУЄМО НА ВДЯЧНІСТЬ І НЕ РОЗПОДІЛЯЄМО МИЛІСТЬ</span></b><b><span style="font-size: 11pt;"> </span></b></span></div></div><div class="MsoNormal" style="text-align: center; text-indent: 9pt;"><div style="text-align: center;"><b><span style="color: #0b5394; font-size: 11pt;"> МИ НЕ ВЧИМО ВАС ЖИТИ. <o:p></o:p></span></b></div></div><div class="MsoNormal" style="text-align: center; text-indent: 9pt;"><div style="text-align: center;"><b><span style="color: #0b5394; font-size: 11pt;"> МИ ВСТАНОВЛЮЄМО ПРАВО!<o:p></o:p></span></b></div></div><div class="MsoNormal" style="text-align: center; text-indent: 9pt;"><div style="text-align: justify;"><span class="Apple-style-span" style="color: #0b5394;"><br />
</span></div></div><div class="MsoNormal" style="margin-right: -11.3pt; text-align: center;"><div style="text-align: center;"><b><span style="color: #0b5394; font-size: 11pt;">МАРНА СПРАВА ТРАТИТИ ЧАС НА "ГОРБАТИХ", ЯКИХ, ЯК ВІДОМО, ТІЛЬКИ МОГИЛА ВИПРАВИТЬ, СВОЇ ЗУСИЛЛЯ МИ НАПРАВЛЯЄМО НА ТЕ, ЩОБ ВОНИ НЕ ЗГОРБИЛИ ТИХ, ХТО НАРОДЖЕНИЙ СТОЯТИ ПРЯМО.<o:p></o:p></span></b></div></div><div class="MsoNormal" style="text-align: center;"><div style="text-align: center;"><b><span style="color: #0b5394; font-size: 11pt;">ВИКОРЕНИТИ ПРОТИРІЧЧЯ ТА НЕДОЛІКИ, ЩО ПРИЗВОДЯТЬ ДО ВИРОДЖЕННЯ НАЦІЇ, – ОСЬ НАШЕ ЗАВДАННЯ!<o:p></o:p></span></b></div></div><div class="MsoNormal" style="text-align: center;"><div style="text-align: center;"><b><span style="color: #0b5394; font-size: 11pt;">І МИ ЗРОБИМО ВСЕ, ЩОБ НАШ ПРИКЛАД НАДИХНУВ ІНШИХ БУТИ СИЛЬНИМИ, БУТИ КРАЩИМИ, БУТИ УКРАЇНЦЯМИ!<o:p></o:p></span></b></div></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9pt; text-align: center;"><div style="text-align: justify;"><br />
</div></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9pt; text-align: center;"><div style="text-align: center;"><b><span style="color: #0b5394; font-size: 14pt;">МИ ПРАГНЕМО ДІЇ! <o:p></o:p></span></b></div></div><div class="MsoNormal" style="margin-left: 9pt; text-align: center;"><div style="text-align: center;"><b><span style="color: #0b5394; font-size: 14pt;">МИ ЙДЕМО!</span></b></div></div>Лабораторія просторуhttp://www.blogger.com/profile/06323408040139805076noreply@blogger.com0