УКРАЇНА Є! ШУКАЄМО УКРАЇНЦІВ!

Злочинною розкішшю є бездіяльність в час ґвалтування і грабунку Вітчизни.

29 жовт. 2013 р.

Анатолій Гайдамака: “Я не хочу жити в цій країні!”



Я не хочу жити в цій країні! Чесно і відверто вам кажу. Мені осоружно тут жити. Швондери, які дорвалися до влади, нахабно і цинічно знущаються з еліти нації - художників, режисерів, акторів, музикантів. Йде повна наруга над українською культурою, інтелігенцією.

Я - не улюблений художник Віктора Ющенка, як багато хто вважає. Просто ми давно знайомі і часто спілкуємося. Він мене поважає як професіонала-проектувальника. Якби я був його улюбленчиком, багато що було б по-іншому. Вже давно кияни ходили б в Парк світових культур. Він міг з'явитися на місці сміттєвого звалища від мосту Патона до Видубичів. Я пропонував поділити місцевість на три зони, в кожній представити культури цивілізацій, які пройшли через Україну. Але коли ми узялися за це, виявилось, що вся земля під звалищем продана. Уявляєте, навіть звалища поскуповували?!

9 бер. 2013 р.

Христос, Шевченко і фарисеї

Незвідані шляхи Господні, як і непізнана душа людська… Навіть прихід в цей різнобарвний світ великих духовно - революційних пророків - Христа і Шевченка - невдячні потомки зуміли втиснути у вузькі чорно-білі рамки своїх світоглядних обмежень. Ці величні постаті і досі залишаються непізнаними і не почутими. Зловісна тінь того, проти чого так ревно і щиро виступали ці великі сини націй, впала на їхню пам’ять. Втиснувши в їх уста моралізаторські шаблони і куце світосприйняття, їх зробили ідолами, втоптавши в аморфні книжкові образи. Їх духовний клич, народжений в муках великого усвідомлення, їх пророчі заповіді і нищівні одкровення, втонули в словесному потопі ритуалів та фарисейських поклонів. Культура «геїв» замінила культуру великих геніїв…

29 груд. 2012 р.

Почему в Украине отсутствуют настоящие бандеровцы: ценности и за что стоит бороться


Иногда, чтобы лучше понять ситуацию, в которой оказался, необходим взгляд со стороны. Иногда, чтобы лучше понять свою культуру, необходимо глубже познакомиться с другими.
На последнем заседании «Украинского Революционного Клуба», кроме всего прочего, была затронута тема Японии во Второй мировой войне. После того, как США сбросили вторую атомную бомбу на японский город, уничтожив его гражданское население, император принял решение капитулировать. Часть армейских офицеров подняла восстание против этого. Их лозунгом было «Пусть сто миллионов японцев погибнет, но честь наша не пострадает».
Докладчик восхищался решимостью этих офицеров. А я, наоборот, восхищался решением императора. Из глупого тщеславия обречь свой народ на вымирание – это порыв истеричных великовозрастных мальчишек, у которых отбирают любимую игрушку. Или «назло кондуктору пойду пешком». Упрямство ради упрямства, жест ради жеста, позёрство и понты. А вот принять на себя ответственность, переступить через гордыню, столкнуться с непониманием и даже презрением, но спасти свой народ – это Поступок.

28 серп. 2012 р.

В Україні народ не здатен зберігати духовного простору.


В Україні народ не здатен зберігати духовного простору. Тут погано ставляться до інтелектуалів, не люблять своїх духовних вождів, знищують їх або виганяють з цієї території. Тому Україна й не мала духовних вождів. Навіть особистості, які найбільше претендували на цю роль – Тарас Шевченко чи Іван Франко – були людьми, які працювали не з цивілізаційними, а з культурними засадами. Особистостей рівня Федора Достоєвського чи Льва Толстого, які би працювали з системою мотивацій, українська духовна культура фактично не має. Ми віддавали перевагу цивілізаційному паразитуванню, ми завжди запозичували чужі цивілізаційні засади. Спершу ми запозичили християнство. Вдруге це виявилося у надлишковій пасіонарності Росії, яка захотіла умотивувати нас через імперський примус. Потім це вже сталося під впливом російської літератури. Нічого подібного до російської в українській літературі не було. Наша література – винятково селянська. Вона не замислювалася над цивілізаційними питаннями. Наступного разу ми перейняли комуністичну ідеологію: чітко позиціоновану цивілізаційну ідею.

19 серп. 2012 р.

Сергій Параджанов. Помста любов'ю


-  Жодних інтерв`ю! Жодних!
Глибока пауза. Важкий аритмічно-надривний вдих крізь зранені захриплі груди:
-  Для України? Жодних?
- Не хочу! Вони знищили моє життя… і все… Замість того, щоб дати мені змогу зняти «Intermezzo», зняти «Слово…» – кинули мене на п`ять років у тюрму. Без звинувачення і слідства…
Глибоко закашлявся. Лівою вхопивсь за груди. Грубий светр прочавився крізь пальці
- Кого я не влаштовував? Шелеста? Щербицького? Недаремне мене сьогодні про щось питати. Все стерто і все забуто.
Змучено відкидає сиву голову назад. За плечима скрипнула гнута спинка венеціанського стільця. А з-під густих кострубатих брів до високої стелі – смолянисто-чорні й округлі, як у Святого Георгія з кахетинських фресок християнської церкви Алаверди, натомлені, в червоній оправі набряклих червоно повік, очі, що мов зумисне підфарбовані тотальним недосипанням кривавиць.

13 серп. 2012 р.

Статус


Я маю зо два десятки знайомих, які в різні часи подалися у депутати, чи, як у нас кажуть, “у політику”. Більшість там і залишилася.


Декотрі з них були непоганими літераторами, журналістами, науковцями. Декотрі — просто непоганими людьми.

Нині вони майже всі перетворилися на зомбі, здатних говорити лише про місця у списках і про те, хто кому що пообіцяв і хто кого кинув.

Один із них завітав нещодавно до міжнародного фонду, де я був якийсь час членом програмної ради, і попрохав сто тисяч на щиро-українську, глибоко-патріотичну справу. Він говорив про русифікацію, українофобський уряд і про потребу відродження національної культури. Проект, який він лобіював, був справді цікавий. Але фонд, за правилами, видає лише доповнювальні ґранти. Решту потрібних коштів, бодай половину, подавач повинен роздобути деінде.

26 вер. 2011 р.

Селекція загрозою


Чоловіки, котрі не здатні відповісти за свої слова, не мають права зватися баями, беками й ханами — вони просто звичайні дехкани. Проте скромність за умов сучасної демократії вважається недоліком і панський титул приміряє кожен, хто лишається без нагляду. З якогось часу українське суспільство утратило імунітет до лідерів низького штибу.                           
Невпинно повторюємо, що ми — діти козацького роду, але нас, чомусь, не бентежить той факт, що члени запорізького лицарства взагалі уникали мати дітей, тим більше таких, як ми. Якби хоч один запорожець з'явився сьогодні де-небудь на вулиці — сучасна публіка наклала б у штани від страху. Який там "Беркут", яка "Альфа"! Навіть сучасники з міцними нервами жахалися б цього легіона екстремістів і висловлювали свої співчуття їх старшинам. Адже мати будь-яку посаду в межах степових вільностей було смертельно небезпечно.