УКРАЇНА Є! ШУКАЄМО УКРАЇНЦІВ!

Злочинною розкішшю є бездіяльність в час ґвалтування і грабунку Вітчизни.

9 бер. 2013 р.

Христос, Шевченко і фарисеї

Незвідані шляхи Господні, як і непізнана душа людська… Навіть прихід в цей різнобарвний світ великих духовно - революційних пророків - Христа і Шевченка - невдячні потомки зуміли втиснути у вузькі чорно-білі рамки своїх світоглядних обмежень. Ці величні постаті і досі залишаються непізнаними і не почутими. Зловісна тінь того, проти чого так ревно і щиро виступали ці великі сини націй, впала на їхню пам’ять. Втиснувши в їх уста моралізаторські шаблони і куце світосприйняття, їх зробили ідолами, втоптавши в аморфні книжкові образи. Їх духовний клич, народжений в муках великого усвідомлення, їх пророчі заповіді і нищівні одкровення, втонули в словесному потопі ритуалів та фарисейських поклонів. Культура «геїв» замінила культуру великих геніїв…
 
Пам'ятник Т.Г.Шевченку в Луцьку
В кожному місті України є національні символи сучасності – церква, базар, пам’ятник Шевченкові і… невтішна реальність… Їх збільшення, проте, не змінює невтішну дійсність, яка вперто констатує прогресуючий духовний і економічний занепад, жебракування національної культури та підступне фальшування всіх національних основ. При галопуючому наступі на мову і людські цінності, при бракові достойного друкованого українського слова та реального прикладу зростає лише загальнонаціональний фарс чергових свят, річниць та акцій, що безслідно розчиняє в собі бюджетні мільйони. На цьому чорному тлі зубожіння мешканців, які так і не доросли до звання «громадянина», та стрімкої девальвації душі й епідемії суспільних хвороб культурного нігілізму церква виглядає аж ніяк не краще за все мирське, вирізняючись лише блиском неприпустимої розкоші. Її величезні видатки тратяться не на створення сиротинців, шпиталів, їдалень, прихистків для знедолених та безплатних студій для дітей з незаможних сімей, не на спасіння життя хворих, криком про допомогу яких сповнений весь простір, а на банальні робочі місця великої обслуговуючої армії культу. Будівництво нових церков, дорогі авто та претензійне забезпечення апетитів багаточисельної церковної обслуги постійно потребує ядовитої крові момони – грошей. Багато грошей... Походження їх нікого не хвилює. Байдуже духовним гендлярам, що зрадницький блиск золота, яким вони «прикрашають» знаряддя вбивства Христа та лики великих посників, схимників і аскетів, безжально сліпить намолені очі ікон, вибиваючи гірку сльозу жалю до нерозумних і голодних дітей в дорогих рясах. 
Зраджене духовними і національними поводирями, втративши ціннісні орієнтири і реальні приклади щирого служіння, суспільство заповнило цей вакуум новими ідолами, зліпивши їх з тих, хто торгує на політичних базарах біля нинішніх храмів... На зміну героям і святим прийшли «зірки», попи і політичні повії. Проте - омана не вічна. Прозріння настане і сором власної сліпоти до сліз роз’їсть очі тим, хто простодушно чекає нових месій та пророків, так і не почувши тих, хто вже приходив і чиї мудрі заповіді та заповіти ми так і не здійснили. 
Розжареним словом презирства спопеляв Кобзар ницість хохляцтва, даруючи крила справжнім Українцям. Та недорозвинені українці – хохли -  приземно зігнувшись в поклоні, і досі, обравши долю рабів та наймитів чинуш і скоробагатьків, бездумно бурмочучи під ніс «зазубрені» «Отченаш» та «Заповіт», лукаво плазують русифікованими шляхами власної Вітчизни. Святі ікони та Кобзареві портрети в їхніх простих оселях та високих кабінетах так і не стали панацеєю від бездуховності, зради, гріха та лицемірства. 
Ісус розігнав торговців біля храму, очистивши його від скверни лихварства й наповнивши світлом віри і любові, даруючи самоповагу нужденним. Шевченко, почавши будити своїх сонних земляків-єдиновірців, учив захищати ці вічні цінності власної гідності…. Проте вони обоє стали жертвами фарисейства нащадків. Їх зраджували та розпинали, але незважаючи на це, вони вміли щиро вірити і сумніватися, страждати та любити, бо вони жили і творили у великому праві називатися Людиною й привілеї бути Синами. Любов і дію, живий дух, а не мертву букву, справжнє життя, а не виживання несли вони в заповітах своїм народам… Та їх народ заснув біля воріт храму під лицемірне монотонне скиглення незграбних пастирів сучасності. 
Мойсей розбив скрижалі заповіту, взрівши своє плем’я, на колінах перед золотим тільцем. Духовні заповіти власних пророків розбили ми самі своєю рабською покорою, псевдодуховним, та псевдопатріотичним пустослів’ям, замішаним на показних сльозах та лицемірних стогонах. 
Дві тисячі років звучить духовний набат любові і дії для глухих. Дві сотні років безадресною луною блукає горде волання заповіту…  
Джерело Volyn Times  

Немає коментарів:

Дописати коментар