Виставмо, миле браттє, на високостях науки і літератури наше національне знамено. Не побачить на ньому плями ні один край, опріч хіба тієї Московщини, що слухає цькування своїх погибельних політиків, своїх сліпих книжників і фарисеїв. Чистий стоятиме сей стяг у сяеві гуманітарності. Не стягує він людей на криваве діло, на гарбаннє чужої предківщини, на топтаннє під ноги чужої святоші. Стягує він українську розпуджену сем’ю до наслідування предківського надбання - рідного слова, до наслідування правом науки і словесності.
Сим не зупиняймося, миле браттє, що таке велике передвзяттє розпочинаємо малими силами. Усе велике на землі постало з малого і все потужне з малосильного. Не зупиняймося й моральним занепадом наших українців.
Понурились вони тепер у землю німуючи, мов ті воли під’яремні. Прийде ж той час, що вони випростаються і з “німого язика” зробляться віщателями національної правди. Перелічать вони себе всюди: і на рідній, і на чужій землі, і по селах, і по городах, і по степах, і по морях. Прокинуться і в столиці, що стоїть на людських кістках, вихована з самого заліза. Відгукнеться ними й страшенний Сибір, переміряний вашими ногами. Заб’ється українське серце навіть і в іншого перевертня, мов у того “ляха-потурнаха, ключника галерського, недовірка христянського”. Плодюща наша полуденно-руська земля. Насищала вона своїми дітьми двоє великих царств, та ще й тепер інші з них живі в чужоядній утробі, мов той пророк у символічному китовім череві. Звергне їх чужа національність на проповідь рідної, української.
До гурту ж, небожата, і великі, й малі! До гурту, паненята з мужичатами! До гурту рятувати святе наслідцє - слово! Воно-бо - скарбіння нашого духа. Воно - великий завіт незазнаної нашої предківщини. Воно - правдиве пророкуваннє нашої будущини.
Мусимо, любі земляки, заходитись укупі всі живі коло тієї праці, що започали наші предки варяги й козаки. Вони робили своє національне діло, буяючи яко люде віку темного; а ми робитимем своє, розмишляючи яко люде, освічені наукою; вони - мечем та кулаччєм, а ми - пером та лагодою. Нехай царі царюють, а великі пани панують. Общі причини привели їх до страшної переваги; общі причини вкажуть і розумну міру їх перевазі. Не хитаймо високих стольців; не зневажаймо і великих заслуг давніх государників. Нехай старий завіт історії стоїть перед нами в своїй повазі. Новий виробить і нове вино, і нові міхи по винотоках.
Пантелеймон Куліш, 1882 рік.
Немає коментарів:
Дописати коментар